Вівторок, 19 Березня, 2024

Звідки з’явилися «фейкові новини» і як в цьому замішана Одеса

Вітчизняні владні шанувальники радянської цензури вкинули в інформаційний простір свій проект закону, який найточніше було б назвати «Назад в СРСР», не просто так. Вони намагаються більш-менш успішно використовувати для прикриття все наростаючу інформаційну війну між президентом Трампом і світовими лівими ЗМІ. Зараз було б дуже корисно згадати, хоча б коротко, деякі факти із недавньої історії. Детальніше читайте на odessayes.

«Гібридна війна»

Перший досвід «гібридної війни» Росія отримала під час своєї агресії проти Грузії в 2008 році. Чи треба нагадувати, багато українських ЗМІ тоді встали на сторону Росії чи зберегли нейтралітет. Світові ЗМІ також, в масі своїй, не засудили Росію. Мало того, звіт ОБСЄ, опублікований через два роки, фактично, виправдав Росію.

Уже тоді, Росія використовувала всі прийоми інформаційної війни: від блокування сигналів, до вкидання брехливих інформаційних повідомлень. Однак жодної відповіді з боку світових ЗМІ не було. Власне кажучи, за наявною інформацією, російські війська повинні були просто захопити Грузію. Ходили чутки, які ніхто не спростовував і не підтверджував, що особисто Джордж Буш-молодший, тодішній президент США, подзвонив в Росію, коли російські танки йшли до Тбілісі, і зажадав зупинити їх просування. На цьому війна закінчилася.

Події Євромайдану взимку 2013-2014 роках не одразу отримали відповідне відображення в інформаційній війні. У російських ЗМІ все відбувалося спочатку дуже повільно, мляво, з масою застережень. Ймовірно, свою роль зіграла і особиста неприязнь Володимира Путіна до Віктора Януковича, і впевненість кремлівської зграї, що рано чи пізно Янукович масовано застосує силу. Наприклад, одеські шанувальники ФСБ і Путіна, в особі «партії Ігоря Маркова», ще в грудня 2013 критикували Віктора Януковича. І лише в січні 2014 року, усвідомивши, що «справа швах», повністю встали на його сторону.

Роль Одеси на початку кампанії

Власне, інформаційна війна була по-справжньому розпочата лише після трагічних подій 2 травня в Одесі. Звичайно, багато хто любить згадувати «розп’ятого хлопчика» з програми Першого Каналу, але саме в оповіданні про одеські події вперше почалася інформаційна кампанія російських ЗМІ з приводу тотальної брехні в дусі прийомів холодної війни. Ідея «Одеської Хатини» стала символом цієї кампанії. І ось тут слід зупинитися на деяких її аспектах, які будуть нам важливі в подальшому.

Світові ЗМІ майже не реагували на всі ці «шедеври» інформаційної війни. Якщо який-небудь особливо брехливий елемент пропаганди був очевидно безглуздий і неправдоподібний, то західні ЗМІ просто ігнорували його. Нічого дивного в цьому немає. Нікого ж не дивує, що світові ЗМІ абсолютно нейтрально транслюють інформацію, наприклад, з випуску новин Північнокорейського телебачення. Вважається, що це є прояв об’єктивності новин.

І це при тому, що в 2014-2015 роках російська пропаганда в ЗМІ носила відверто агресивний характер. Радянські ідеологи в роки Холодної війни визначали три види дезінформації: біла, сіра і чорна. Біла – правда, трактована особливим чином, сіра – частина правди і частина брехні з відповідним трактуванням, чорна – абсолютна брехня. Протягом 2014-2015 років російська пропаганда представляла собою суміш чорної та сірої дезінформації. І саме в цей час західні ЗМІ не помічали її.

Росія як головний антагоніст світу

Причина цього повороту, зрозуміло, не Росія. Так, для України путінська Росія – головний політичний противник. Але для західних ЗМІ – це всього лише один з об’єктів околиць інформаційних інтересів преси. А головним об’єктом інтересів західної преси з 2016 року стає президент Трамп.

Треба нагадати, що під час виборчої кампанії 2016 року для лівих ЗМІ не було ніяких сумнівів в тому, що на виборах переможе Хілларі Клінтон. Жодне з провідних видань, навіть на мить, не брало під сумнів цей довід. Всі опитування, які проводили провідні ЗМІ, явно показували перемогу кандидатки істеблішменту Демократичної партії. Газети переконували всіх, і, перш за все, самих себе, що іншого результату подій просто не може бути. Але в листопаді 2016 року відбувся не просто конфуз, сталася катастрофа: переміг Дональд Трамп.

Безсумнівно, що з цього моменту провідні видання США почали війну проти президента Трампа. Один раз таке їм вдалося: вони вели війну проти рішення Джорджа Буша-молодшого, що той був неправий, коли позбавив влади Саддама Хусейна. І їм вдалося переконати весь світ, що мають рацію вони, а не президент Буш. Хоча це була брехня. Як відомо, якщо брехню повторювати дуже багато раз, то люди в неї повірять. Провідні ЗМІ були впевнені, що якщо вони знову будуть кожен день кричати про клоуна з Білого Дому, то це стане правдою для мільйонів.

У всьому винен Трамп!

І одним з найважливіших елементів цієї війни стало гасло про «фейки». Провідні західні ЗМІ взяли на озброєння ідею, що Дональд Трамп, використовуючи «фейки», які він поширював через Твіттер, обдурив американського виборця і хитрістю вліз в Білий Дім. Але Дональд Трамп виявився для провідних ЗМІ занадто міцним горішком.

Саме тоді в ужиток широко входить термін «фейк», під яким розуміється брехлива інформація, поширювана через соціальні мережі. Мається на увазі, що дана інформація суперечать тій, яку поширюють ЗМІ, які отримали в очах їх власників і редакторів монополію на правду.

Саме після обрання Трампа, ідея «російського сліду» і «російської дезінформації» стає визначальною для американських і європейських ЗМІ лівої орієнтації. З 2016 читаючи американську пресу, треба завжди робити поправку на Трампа. Не в тому сенсі, що зробив або збирається зробити американський президент. А в тому, чи можна цією інформацією по ньому вдарити? Якщо до 2017 року слово «фейк» практично не було присутнє в західній журналістиці, то з цього часу з’являються десятки грантів, присвячених їм, це слово стає мейнстримом західної журналістики, це головне слово сучасності. «Фейк» і дезінформація.

.,.,.,.