У житті одного з міст околиць спочатку Російської імперії, потім Української РСР і, нарешті, незалежної України було багато керівників різного рівня і з різними повноваженнями. Однак одним із тих, хто вплинув на значний розвиток міста, став Ігор Крижанівський. Більше на odessayes.com.ua.
Ігор Степанович народився в Одесі. Після того, як землі Бессарабії увійшли до складу Української РСР, п’ятирічний хлопчик переїхав із батьками до Ізмаїла, адже туди відрядили його батька, який працював суддею.
Із початком війни Ігор із бабусею змогли евакуюватися: спочатку до Одеси, потім був глибокий тил. Назад родина Ігоря повернулася вже після визволення міста.
Батько повернувся на колишню роботу, а сина віддали до середньої школи №1.
І.С. Крижанівський знову на Дунаї
Успішно відучившись у школі, Ігор вступив до Одеського інституту інженерів морського флоту, закінчивши який став інженером-гідротехніком. Треба сказати, що в ті роки ця спеціальність була дуже затребуваною і, втім, не лише у нашому регіоні. А Ізмаїл знову повернувся у долю Ігоря Степановича, як і Крижанівський на його береги. Молодий інженер річкового та морського господарства повернувся і розпочав роботу в Дунайському державному пароплавстві майстром житлово-комунального відділу.
Професіоналізм та організаторські здібності Крижанівського дозволили йому далі стати інженером технічного відділу Ренійського порту, а потім – старшим інженером. Деякий час він працював у конструкторському бюро Дунайського пароплавства.
З 1967 року продовжилося подальше професійне зростання Ігоря Степановича. Він став начальником будівельно-монтажного управління Дунайського пароплавства. Це означало, що на інженера-господаря було покладено великий обсяг робіт зі зведення будівель різної спрямованості. У своїй роботі він враховував, що пароплавство є не тільки різним водним транспортом, доками, майстернями, а й об’єктами побутової інфраструктури. Саме з ім’ям Крижановського пов’язане будівництво об’єктів, які одразу стали предметом гордості ізмаїльчан. Це були житлові будинки на вул. Гагаріна, нові цехи судноремонтного заводу, комплекс промбази БМУ пароплавства на вул. Шевченка. У ті ж роки Ізмаїл отримав свою першу парову котельню; тут уперше у регіоні стали виробляти залізобетон, випускати облицювальну плитку, яка потім прикрасила безліч будівлі міста.
Не було забуто героїчну історію міста. В Ізмаїлі було спроектовано та встановлено пам’ятник морякам-дунайцям.
На чолі великого міста-порту
Талант керівника, який прагнув жити для земляків, був відзначений ними гідно. На початку 1976 року його обрали на посаду голови виконкому Ізмаїльської міськради. Вже у ці роки відбулася ще одна знакова для міста подія. За підтримки І.С. Крижанівського було відкрито після реставрації діораму “Штурм фортеці Ізмаїл”. Потрібно було відреставрувати будівлю старовинної турецької мечеті, яку використовували як склад. Ігор Степанович особисто займався роботами, буваючи майже щодня на об’єкті. В Ізмаїл були запрошені автори діорами художники Євген Данилевський і Веніамін Сибірський, які жили постійно в Ізмаїлі, поки діорама не була здана. У ході зустрічей було обговорено подробиці відновлювальних робіт. У свою чергу, Ігор Степанович надавав постійну підтримку та допомогу.
У роки, коли Крижанівський був по суті міським головою, у місті на Дунаї з’явивс я новий хлібозавод, було збудовано нові корпуси поліклініки для дорослих та школи № 1, розпочалося будівництво заводу “Еталон” – підприємства точного машинобудування.
З 1983 року І.С. Крижанівський знову працював у Дунайському пароплавстві – заступником начальника служби розвитку та капітального будівництва, першим помічником капітана на морських суднах, з 1991 – директор спільного підприємства «Дунай-Блаз».
Одесит за народженням, ізмаїльчанин за духом, Ігор Степанович Крижанівський по праву посів місце серед таких керівників міста, як Ф. Тульчіанов та Є. Лашков; державних діячів, завдяки яким Ізмаїл став повноцінним містом, як С. Тучков та А. Ланжерон.