Понеділок, 15 Серпня, 2022

Скандальні злочини та небезпечні злочинці: історія кримінального світу Одеси

Для когось, Одеса асоціюється з прекрасною набережною та золотим піском, для когось – це привоз та запах риби, а хтось скаже, що це місто – зародження злочинності. Щодо останнього, то Одеса справді має свою кримінальну історію. Більше на odessayes.com.ua.

Місто не стільки сповнене злочинами, як наявністю креативних кадрів, які здійснюють заборонку і відрізняються своїм розумом та кмітливістю. Деякі “кримінальні фішки” зародилися, саме в цьому старому місті і надалі, розлетілися по всьому світу.

Ми розповімо, як, в принципі, зародилася злочинність в Одесі, згадаємо історію найзнаменитіших аферистів та розглянемо деякі, моторошні випадки злочинів.

Приреченість чи випадковість: як Одеса стала столицею криміналу

Мабуть, почнемо з того часу, коли місто ще відбудовувалося. Щоб залучити якнайбільше людей до роботи, імператриця впроваджувала різні привілеї для всіх, хто виявить бажання оселитися в Одесі. Пільги приваблювали не тільки трудяг або пошукачів кращого життя, а й іноземців, авантюристів і кріпаків, що втекли.

Здебільшого приїжджі грішники проживали у найвідомішому, на той час районі – Молдаванці. Перші згадки про район датувалися ще 1793 року, а вже до середини 19 століття, Молдаванка славилася як найзлочинніший район не лише в Одесі, а й у всій Російській імперії.

У районі почали відкриватися клуби, де грали в азартні ігри, публічні будинки і навіть притони. Місцеві бандити були дуже обережні, працювали тихо і безслідно, а що найголовніше – відрізнялися особливим креативом. Саме тут зародилися основи злодійських законів, які розлетілися по всьому світу, через якийсь час.

Найбільше одеські злочинці любили відбирати гроші у “багатих”, але навіть до такої справи вони підходили творчо, з особливим планом та намірами.

1919 року в Одесі почали з’являтися перші табори, де проводилися примусові роботи, що ще більше розвивало кримінальний світ. Адже в подібні місця відправляли всіх порушників: карних злочинців, в’язнів, злодіїв, аферистів, а в групі, у свою чергу, почали формуватися злочинні групи та кримінальні поняття.

Одеська мафія та Бетмен

Як розповідає Сайт “Одесская жизнь”, одеська мафія з’явилася в одному з журналів “Детективні комікси”, де стала центральною героїнею 2000 року. А надалі з’являлася в коміксах про Бетмена.

А у 2012 році, у цьому ж коміксі, засвітився український злочинний гурт “Шепчуча банда” зі своїм ватажком – Лукою Вовком.

Що нам відомо про Соньку та Япончика?

Напевно, якщо вас запитають про найяскравіший приклад злочинця Одеси, ви згадаєте про Михайла Япончика та Соньку Золоту Ручку. І це цілком логічно, адже ці особистості особливо виділилися серед усіх злочинців та аферистів у кримінальній історії Одеси.

Михайло Япончик – легенда Одеси, який розкрив свої злодійські “здібності” ще з дитинства. Ще б пак, адже Мойше-Яков Вольфович Вінницький (справжнє ім’я бандита) народився в самому центрі Молдаванки, 1891 року. Якось він пообіцяв собі, що підкорить південну столицю і залишиться в пам’яті людець надовго. Хтось міг подумати, що хлопець, як у воду дивився.

У 1907 році, коли Мишкові було 16, він взяв участь у своєму першому організованому злочині, за що був засуджений до 12 років в’язниці. Але кмітливий хлопець перевірив справу таким чином, що замість нього термін відмотувала інша людина. У віці 24 роки, Мишко потрапляє в банду до Майєра Герша, що дозволило йому за досить короткий час стати кримінальним авторитетом в Одесі. Це дало  йому можливість створити власну банду, тримати у страху всі крамниці у місті, а потім – стати головним бандитом міста. Він мав чимало зв’язків і поваги, щоб користуватися ресурсами скарбниці і створити власний “кодекс грабіжника”, де значилися всі правила злочинців. Однак після того, як Япончик був розстріляний червоноармійцями (з якими він уклав союз), кодекс був поповнений новим правилом – сувора заборона на співпрацю з владою.

Сонька Золота Ручка – знаменита шахрайка, яка успадкувала сімейну справу від батька та старшої сестри. Дівчина з раннього дитинства була в оточенні шахраїв та злодіїв, що також позначилося на її кримінальному майбутньому.

До того ж, вона була дуже розумною, розмовляла шістьма мовами, грала музичними інструментами, а головним козирем – була краса. Вона могла будь-кого переконати в тому, що є графинею, лише своєю шляхетною подобою, примудряючись змінювати образи до невпізнанності. Своє ім’я вона отримала за кількома версіями. Кажуть, що її вчитель з музики була в захваті від “золотих ручок” Соньки. А ще, існує повір’я, що вона носила надто багато перснів, а викрадене каміння ховала під нігтями.

Сонька була в клубі шахраїв “Червоні валети”, могла викрутитися з будь-якої ситуації, навіть тоді, коли її ловили поліцейські. Крім цього, вона не забувала і про благодійність: допомагала бандитам, які опинилися у в’язниці або потребували допомоги, відкрила та утримувала “школу кишенькових злодіїв” на Молдаванці.

Віктор Кулівар (Карабас)

Чоловік, який став кримінальним авторитетом 90-х років ХХ ст. Отримав таке прізвисько, бо жив на вулиці Дерибасівській, біля магазину “Золотий ключик” – як повідомляє Сайт “048”. Став відомим авторитетом у всьому Радянському Союзі, шанованим  іншими злодіями та чиновниками.

Керував нафтовим портовим бізнесом. Кажуть, без його схвалення у місті не відбувалося жодне пограбування. Але сам Віктор, не був “злодій у законі” і не раз відмовлявся, від пропозицій вступити до злодійських лав. Карабас часто з’являвся на світських заходах, оточених відомими особистостями — бандити та шахраї зазвичай у таких місцях не з’являються.

Одеські злочини, про які варто розповісти чи нагадати

На черзі, найгучніші та найскандальніші злочини, скоєні в Одесі.

Варто пам’ятати, що злочини та “нещасні випадки” трапляються не лише серед відомих та впливових особистостей, а й серед звичайних людей у ​​повсякденному житті. І хоча район Молдаванки, як і раніше, вважається одним із найнебезпечніших у місті – не варто недооцінювати, здавалося б, тихі та житлові райони, адже небезпека нас переслідує скрізь і завжди.

Аркадій Табачник не міг передбачити, що ранкова пробіжка стане останньою у його житті. У грудні 1997 року, президента компанії “Біпа-Мода” було вбито на Тещиному мосту. Існує кілька версій, чому вбили Табачника. Одесская жизнь вважає, що найбанальніше пояснення – боротьба між злочинними угрупованнями, які були причетні до махінацій з нафтою та політикою. Крім того, після смерті чоловіка його компанія дала збій, а вбивцю так і не знайшли.

Дикаєв та його банда

У вересні 2011 року галас набрав скандальну подію – вбили двох і поранили чотирьох поліцейських. Вбивці зникли в готелі, після чого, його штурмом взяли правоохоронці. З’ясувалося, що це був Аслан Дікаєв та його банда, а під час розслідування – його вбили. Цей скандал розлетівся по всій Україні, а деякі поліцейські втратили свої посади. Крім цього, на цю операцію було витрачено понад мільйон гривень із бюджету держави.

Випадки серед підлітків

Самогубства серед школярів – нерідкі випадки, а особливо у 2011 році. В Одесі їхнє життя пішли троє школярів, але ще гірше, коли це трапляється з примусу.

Так, у листопаді хлопчика з Татарбунарського району – Діму Чумаченка довели до самогубства однокласники. У ході слідство з’ясувалося, що хлопчик піддавався булінгу в школі: його били в школі, знущалися в туалеті, записуючи те, що відбувається на камеру телефону, виставляючи після відео, на загальний огляд.

Ще один не менш жахливий випадок – дівчина вбила іноземця, який, нібито, до неї чіплявся. Почалося все з того, що друзі вбитого звернулися до відділення поліції, заявивши, що зник їхній іноземний товариш. За кілька днів хлопця знайшли вбитого у власній машині. З’ясувалося, що напередодні іноземець листувався з 15-річною дівчиною, а пізніше запросив її на зустріч. Як повідомляє прес-служба облМВС, дівчина посварилася з хлопцем, а після скоєного вбивства, намагалася позбавити хлопця та його машини разом із подругою. Закінчилась справа тим, що на обох порушили кримінальну справу.

Редактор газети поплатився за правду

Влітку 1997 року, відомого журналіста і редактора газети “Вечірня Одеса” Бориса Дерев’янка, було вбито прямо біля своєї редакції. Він загинув вранці, просто біля входу до редакції, від чотирьох пострілів від невідомого.

Кажуть, він не замислюючись розкривав усі корупції та махінації одеських бізнесменів, політиків та чиновників, за що й поплатився. У ході слідства знайшли вбивцю, який зізнався у скоєному – Олександр Глек (кримінальний авторитет). Але вже в суді він заявив, що зізнався під тиском слідства. До речі, це його не врятувало і Глека засудили до довічного ув’язнення.

Через два роки нібито застрелився Юрій Іванов – журналіст із тієї ж редакції, що й Дерев’янко. Юрій був єдиним, хто знав усі матеріали щодо цієї справи. Однак, піднімати кримінальну справу не стали.

.