У 1861 році в Російській імперії відбулася значна подія. Імператор скасував кріпацтво. Відтепер селяни стали вільними. Однак навіть така, начебто, прогресивна реформа не задовольнила багатьох людей. Найцікавіше в тому, що це були, як правило, молоді представники благополучних сімей, у яких був добрий достаток. Навіть були представники найвищих верств Російської імперії. Наприклад, Софія Львівна Перовська приходилась правнучкою знаменитому графу Кирилу Разумовському. Її батько був, ні багато ні мало, губернатором Петербурга, столиці Російської імперії. Більше на odessayes.com.ua.
“Народна воля” та участь у ній Рубановича
Перовська та її однодумці бачили своїм завданням зміну існуючого режиму. Намагаючись схилити на свій бік народні маси, вони влаштовувалися на роботу, зокрема до села, ставали фельдшерами, писарчуками, ковалями. У результаті така діяльність, розрізнена на початку, призвела до створення нелегальної організації “Народна воля” (кінець 1870-х років). Учасники цієї політичної сили, яких потім назвали народовольцями, розповідали населенню про недоліки чинного ладу, влаштовували замахи на найвищих осіб імперії, у тому числі щодо представників сім’ї Романових.
Найбільшими групами народовольців було відзначено Петербург, Полтава, Харкова, Одеса, низку інших міст.
Одним із активних учасників руху народовольців в Одесі був Ілля Адольфович Рубанович. Він народився у травні 1859 року в сім’ї відомого адвоката, який має французьке громадянство. Здобувши середню освіту в одній з одеських гімназій, він вступив на фізичне відділення Імператорського Новоросійського університету. У роки навчання молодий чоловік приєднався до руху народників. Він був одним із перших членів одеського осередку політичної партії “Народна воля”. За антиурядову діяльність у 1882 році молодого політика заарештували і вислали за кордон. Для нього це було найменшим злом, оскільки багато однопартійців було заслано на каторгу. Когось навіть стратили.
Влаштувавшись у Франції, він викладав словесність у школах для російських мігрантів, працював у паризькій Тургенєвській бібліотеці в Парижі. Пізніше він викладав у Паризькому університеті, де став професором.
Попри активну професійну діяльність, він не переривав зв’язок із прихильниками повалення царської влади, які перебували в Росії. Становище Рубановича у Франції було дуже привабливим його колег на Батьківщині. Бувши цілком легальним викладачем, він міг поширювати ідеї народної волі на Заході.
Біля колиски нової політичної сили
Коли в Росії створювалися нові політичні рухи, він став учасником формування партії соціалістів-революціонерів (есерів) і увійшов до її Центрального Комітету. 1901 року однопартійці делегували Іллю Рубановича до складу Міжнародного соціалістичного бюро в Брюсселі, а 1904 року він став постійним представником партії есерів у складі цієї міжнародної організації. Він був делегатом своєї партії на міжнародних соціалістичних конгресах в Амстердамі (1904) і Штутгарті (1907). З початком Першої світової війни Рубанович перейшов до лав соціал-патріотів. Після Жовтневої революції 1917 він був членом Закордонної делегації партії есерів.
У період життя у Франції він став відомим публіцистом. У фондах французьких бібліотек зберігаються книги його авторства (наприклад, “Філософські ідеї П. Лаврова” французькою мовою), а також видання, в яких він виступив як автор передмови, науковий редактор, а також директор видання. Його роботи публікувалися під справжнім ім’ям або псевдонімом І. Ільяшевич.