Понеділок, 15 Серпня, 2022

Столиця кримінального світу: як працювала поліція у старій Одесі

Одеська поліція/міліція ось уже багато років служить вірою та правдою (хоч і не завжди) нашій південній столиці. У наш час дана професія є досить поширеною і на нестачу кадрів точно не скаржиться. Але чи так завжди було? Та й взагалі, якою була професія раніше, як можна було влаштуватися на посаду та скільки платили поліцейським у старій Одесі? Більше на odessayes.com.ua.

Потреба у поліцейських та їх фінансування

Раніше поліцейських було небагато: безпосередньо в Одесі, співвідношення було таким: 1 правоохоронець на 1000 осіб. І це ще вважалося нормою в Російській імперії, адже в інших великих містах – Москві та Петербурзі – ця кількість перевищувала 1500.

Витрати на поліцію були невеликі, на початку ХХ століття наголос робили на освіту, а вже під час революції 1905 року – в Одесі стали більше наголошувати на поліції.

Нині важко порахувати, скільки отримує поліція, адже фінансування надходить не лише від держави, а й від місцевої влади, а також від приватних осіб.

Як можна було влаштуватися на роботу

В основному, на роботу в поліцію можна було влаштуватися двома способами: відслуживши досить тривалу службу або маючи особливі здібності до карного розшуку.

Іноді брали тих, хто закінчив університет та не отримав місця у цивільному відомстві, а іноді й тих, хто зовсім не закінчив навчання.

До 1908 року, необхідні знання отримували лише на практиці, адже жодних спеціальних навчальних закладів не було. Вже після 1908 року, відкрилася перша поліцейська школа в Російській імперії.

Колишні військовослужбовці часто йшли працювати в поліцію: вони могли перейти на іншу професію за власним бажанням, але мали відслужити не менше 10 років.

Жінки у поліції з’явилися не одразу. Першою жінкою – правоохоронцем була дільнична інспекторка міліції – Марія Старичкова-Чаура, яка працювала у 1920-х роках – як розповідає Сайт “Думская”.

Тодішня зарплата поліцейських

Громадянські чиновники та офіцери, отримували різні платні, відповідно до посад. Так, найнижча посада – містовий нижнього окладу отримував близько 18 рублів (пересічний), середнього окладу – 20,5 руб. (молодший унтер-офіцер), а старшого окладу – 35 рублів (старший унтер-офіцер).

Наглядачі отримували 50 рублів, які помічники – 42 руб, секретарі отримували близько 70-80 руб.

Найбільш високооплачуваними були, звичайно, радники: надвірний радник (підполковник) отримував 145 рублів, полковник – 208, а генеральний чин – 275 рублів.

Щомісяця співробітникам поліції виплачували надбавки, вони також залежали від посади.

Загалом, якщо оцінити зарплату тодішніх поліцейських, можна зробити висновок, що за рівнем прибутковості поліція займала середнє місце.

Двірники допомагали поліцейським

Не просто допомагали, а мали важливу роль у дореволюційній поліції. Вони підкорялися поліцейському відомству, навіть носили розпізнавальні знаки, які називали “бляхи”, допомагали в арештах та стежили за мешканцями будинків.

Корупція завжди була?

Багато хто думає, що поліцейські раніше не брали хабарів. Але це помилка, адже у 18 столітті працівники досить рідко й нерегулярно отримували свої платні, що спонукало їх до хабарів від місцевих.

Вже до середини 19 століття почалися реформи та поліцію позбавили функцій слідства: вони могли здійснювати розшуки, затримання підозрюваних, підтримувати громадський порядок. Але, навіть реформа не змінила ситуацію: поліцейські продовжували отримувати “ліві” гроші.

Найчастіше гроші брали за “поваги”, щоби швидше отримати потрібний документ. Без грошей вони могли чекати на документ до кількох місяців.

Щоб швидше отримати паспорт, слід було заплатити від 3 до 5 рублів – таким чином, поліцейський канцелярист міг отримувати “лівих” грошей у кілька разів більше, ніж основна платня.

Найголовніше, що тоді не було жодних антикорупційних організацій, і навіть, якщо, помічали поліцейського за хабарем, максимум, що могли зробити – перевести в інше відділення чи посаду.

Єдині, хто висвітлювали про корупційні махінації – одеські журналісти, але, навіть після публікацій поліцейських не знімали з посад.

Зовнішня поліція наживалася не менше: особливо під час свят разом із двірниками. У такі дні, вони заходили, чи не в кожну оселю представників середнього класу, вітаючи зі святом. Звичайно, такий візит не закінчувався лише словесними привітаннями – лікарі, вчителі, чиновники із міської управи запрошували непроханих гостей до столу чи давали півтинника.

Співробітники розшукової частини, отримували щедру винагороду за впіймання грабіжників та злодіїв.

Були й скандальні випадки, про один із таких писав “Одеський листок”, у 1913 році:

«П’ЯНЕ НАЧАЛЬСТВО. У шинку «Кавказ» городові Тернов і Буянов, напившись п’яними, почали чіплятися до відвідувачів і вимагати грошей. Вони оголили шашки і прогнали господаря від каси та забрали всю виручку. Вийшовши надвір, вони поранили чотирьох людей. Потім, перейшовши через вулицю, вони з криком: «бий жидів», увірвалися до магазину Аріста. На базарі зчинився переполох. Всі думали, що почався погром і почали замикати крамниці та крамниці. Покупці та продавці кинулися тікати. Городових затримали всіх, і всі заспокоїлися».

Після цього поліцейських звільняли відразу.

Собака – не тільки друг людини, а й великий помічник

Саме в Одесі, одній із перших у Європі, почали використовувати службових собак у роботі.

Найзнаменитіші породи, яких залучали до поліцейської професії, були: німецькі вівчарки, лабрадори, ротвейлери, бельгійські вівчарки, голландські вівчарки та англійські спрингер-спанієлі.

В Одесі прославився пес на ім’я Рим – одеський правоохоронець радянських часів. Собака допоміг у затриманні близько 520 зловмисників та розкритті близько 200 злочинів. Сама по собі вона була дуже спокійною, але коли справа до роботи – ціни їй не було.

Якось, перебуваючи серед групи людей, Рим почав голосно гавкати, після чого цю групу провели у відділення. З’ясувалося, що на руках у одного з них була викрадена дитина.

Запорізькі козаки кращі за поліцейських

До середини 19 століття, в Одесі, поліцейських лад підтримували частини Дунайського козачого війська – запорожці з шаблями.

Саме вони брали активну участь під час епідемії чуми, що наздогнала Одесу 1812 року. Козаки чергували біля карантинних постів і завдяки їхнім заслугам, зокрема, вдалося врятувати місто. Тоді, цар особисто подякував героїв і дав дозвіл на проживання в Одесі.

Самих поліцейських, також, часто залучали до протиепідемічних заходів. Під час ще одного спалаху чуми, вже 1912 року, у кожній поліцейській дільниці організували санітарний загін із фельдшером. Вони мали першими приїхати на місця, де виявили випадки захворювання: евакуювати людей і провести дезінфекцію.

За часів холерного спалаху у місті, у 1970 році – поліцейські стояли на постах навколо міста, при цьому нікого не випускали та не впускали.

Коли почалася епідемія коронавірусу, поліцейські стежили за дотриманням маскового режиму та штрафували порушників.

Злочинність у місті

У дореволюційній Одесі, згідно з кількістю кримінальних злочинів у перерахунку на населення, показники не перевищували середніх.

У всякому разі, їх точно було менше, ніж у великих містах, таких, як Москва чи Казань.

У 1909 році на сто тисяч одеситів припадало 224 засуджених за злочини.

Безперечно, злочинність була і поліцейським, у цій справі нудьгувати не доводилося. Частими були випадки з “кватирниками” – вони пробиралися до квартир через вікна, інші крали білизну та одяг у дворах, які сушилися після прання. Ну і звичайно, злодії-кишенькові злодії – в такому великому і туристичному місті, це часте явище.

.