Друга світова війна завдала сильного удару багатьом країнам та містам. Люди досі згадують страшні історії, жахаються від оповідань бабусь чи дідусів, знаходять старовинні фотографії чи матеріали, пов’язані з життями людей.

Попри те що Одесі нелегко було підкорятися командуванням румунам, люди якось справлялися і не просто сидячи чекали, коли закінчиться війна, а всіма силами мали намір допомогти своїм чоловікам, які перебували на фронті.

З якими проблемами зіткнулися одесити у побуті? Як вони пережили холодну зиму? Чим відволікалися від поганих думок? Більше на odessayes.com.ua.

Залишилися ні з чим

З початком війни усі міста охопила паніка. Люди по-різному реагували на майбутні події, розуміючи, що попереду на них чекає дуже непростий час. Влада міста зважилася на такий крок, який, можна сказати, неприємно здивував одеситів. З міста вивозили медичне обладнання та цінні матеріали, знищували заводи, склади, електростанції (аби це не зробили вороги). В результаті люди залишилися ні з чим: без води, без світла, без опалення, без зв’язку, без харчових продуктів. Ніхто не подбав про те, як в Одесі житимуть, а справа вже наближалася до зими.

У середині XX століття зими були набагато холоднішими, ніж у нашому сучасному світі. Температура повітря опускалася до -20 та -30 градусів. Тому люди змушені були дбати про себе самостійно.

Благо хоч до Одеси завезли кілька генераторів, і це дозволило людям мати освітлення у квартирах.

Як зігрівалися в холодну зиму

В одеському регіоні, тобто в селах чи невеликих містечках, людям було трохи простіше: Як зігрівалися в холодну зиму. Плюс до всього видобути дрова в сільській місцевості, поряд із невеликими посадками, було менш проблематично.

А ось міським довелося тяжко, адже там ніхто не запасався дровами, а вугілля було не знайти, або ж воно коштувало дуже дорого. Одеситам доводилося приводити в робочий лад печі чи буржуйки (так назвали ті пічки, що з’явилися під час буржуазної революції), що були заставлені побутовими предметами в одеських квартирах. У наш час, якщо ви прогулюватиметеся старовинними районами Одеси, то зможете помітити, як на дахах старих будинків збереглися залишки труб від печей.

Оскільки дров одесити не мали, розтоплювати піч доводилося практично всім, що горіло. У хід йшли різні дерев’яні предмети, меблі (стільці, шафи), паркет, книги тощо. Людям складно було прощатися з улюбленими книгами, зошитами, цінними предметами, але тут доводилося вибирати: або зігріватись, або мерзнути, зате з книгою в руках.

Одеситам також доводилося вишукувати дерево на вулицях: іноді це були сухі гілки, а іноді й дошки від огорож.

В останній момент одесити спалювали портрети важливих політичних діячів, представників партій та верхівок суспільства. І хоч за це по голівці не гладили, а скоріше навпаки, можна було отримати термін у в’язниці чи взагалі, потрапити під розстріл, людям уже було байдуже.

Одеситам доводилося спати у верхньому одязі та під кількома ковдрами, жити без душу чи ванни довгий час, і постійно думати, де знайти хоч щось, чим можна було розтопити піч.

Чим харчувалися одесити

Поки в будинку чи квартирі піч горіла, одесити намагалися не втрачати нагоди та щось приготувати. Навіть примудрятися пекти хліб. Здебільшого люди їли консерви, сухарі, у кращому разі якась каша – раціон був мізерним та бідним. Найкращі продукти передавали чоловікам на фронт: картопля, м’ясо та сало, хліб, різні соління (огірки, помідори), варення (яблучне, сливове). Жінки намагалися якнайбільше нагодувати захисників домашньою їжею.

Чим займалися у вільний час

Не важко здогадатися, що тільки-но з’являвся вільний час, жінки писали листи своїм коханим, а чоловіки читали їх і одразу ж писали відповідь. Чоловікам було дуже важливо отримувати звістки від своїх рідних, адже вони відчували любов й турботу, набиралися сил та з нетерпінням чекали на повернення додому.

На фронті одесити (коли був час на відпочинок) найчастіше читали книги, співали пісні під відомих виконавців, таких як Леонід Утьосов.

Люди у місті чи області намагалися триматися біля своїх домівок, підтримувати побут та господарство, наскільки це було можливим за умов війни.