Говорячи про одеські шпиталі під час Другої світової війни, слід зазначити, що на початку оборони міста медична служба мала у своєму розпорядженні лише два медсанбати та один госпіталь. Цього було абсолютно недостатньо для тієї кількості поранених і хворих, які щодня надходили з фронту. Тому до роботи масово залучали цивільних лікарів, перебудовували наявні медичні заклади, організовували нові пункти лікування та шукали способи евакуації тих, кому в облозі вже не могли надати допомогу.
І це була медицина зовсім іншого масштабу. Потрібно було не просто зробити операцію чи поставити крапельницю — лікарі мали блискавично визначати, кого рятувати на місці, кого повертати до строю, а кого негайно вивозити морем. При цьому персонал працював під час постійних авіанальотів, а іноді — буквально на руїнах власних лікарень.
Одеська медицина в ті місяці фактично стала ще одним фронтом, де головною зброєю були скальпель, бинт, донорська кров та холоднокровність персоналу. На сайті odessayes.com.ua можна прочитати, як працювала медична Одеса в часи найважчих випробувань та де саме дарували другий шанс на життя пораненим захисникам міста.
Медицина Одеси напередодні війни: лікарні та Одеський медичний інститут
До початку Другої світової війни Одеса вже мала глибокі медичні традиції. У місті функціонували великі лікарні, спеціалізовані інститути та мережа поліклінік, що робило його ключовим медичним центром усього півдня України. Допомога тут давно перестала бути просто загальною: активно розвивалися вузькі напрямки, працювали фахівці світового рівня, а лікувальний процес був нерозривно пов’язаний із підготовкою молодих кадрів.
Показовою є історія так званої Нової лікарні — нинішньої Одеської обласної клінічної лікарні. У 1934 році сюди перевели провідні кафедри Одеського медичного інституту, після чого заклад отримав статус клінічного. Фактично лікарня перетворилася на багатопрофільну базу спеціалізованої допомоги, де інтерни проходили цілодобову практичну школу під наглядом найкращих менторів.Наявність потужної наукової школи виявилася вирішальною, коли мирній медицині довелося переходити на воєнні рейки.
Одеський історико-краєзнавчий музей серед фахівців, які з перших днів облоги повернулися до операційних хірургічних столів для порятунку бійців, згадує професорів Коздобу, Резницького, Рашковського, Целларіуса, Харо, Корця та багатьох інших. Головна проблема міста полягала не в нестачі кваліфікованих кадрів, а в тому, що суто цивільна інфраструктура не була розрахована на потік поранених такого масштабу.
На початку серпневих боїв регулярна армія мала в Одесі критично малу кількість розгорнутих польових медичних пунктів. Основним лікувальним щитом став саме цивільний сектор. Мирна міська медицина за лічені тижні трансформувалася в потужну мережу евакогоспіталів, а найціннішим її ресурсом стали одеські лікарі, готові працювати вдень і вночі.
Як створювали військові шпиталі Одеси в 1941 році
Напад 22 червня 1941 року миттєво зруйнував звичний ритм життя приморського міста. У міру наближення фронту до міста потік поранених швидко зростав. Наявних військових медичних закладів для їхнього приймання було недостатньо, а розгортання повноцінних польових лазаретів потребувало часу, якого Одеса не мала.
У липні — серпні 1941 року лікувальні заклади Одеси почали масово переводити на роботу з пораненими. Під потреби хірургії та ортопедії терміново переобладнали корпуси знаменитих одеських санаторіїв на Ланжероні, Аркадії та Куяльнику. Навіть аудиторії Одеського медичного інституту та школи в середмісті нашвидкуруч звільняли від меблів, аби розставити там сотні ліжок для поранених.
Мирна медична система трансформувалася в екстремальних умовах. До роботи залучили цивільних лікарів, включно з провідними фахівцями міста. Вони працювали разом із військовими медиками, приймаючи потік поранених, який постійно зростав. Лікарям довелося освоювати конвеєрний метод роботи: сортування хворих відбувалося прямо в лікувальних дворах, часто під завивання сирен повітряної тривоги.
Саме в ці дні народилася унікальна мережа одеських госпіталів — створена не за планом, а завдяки залізній волі медиків і гострій потребі рятувати життя тут і зараз.
Де лікували поранених в Одесі в 1941 році: шпиталі, операційні та евакуація
Коли кількість поранених почала вимірюватися сотнями на день, Одесі довелося буквально перекроювати власну медичну карту. На військові госпіталі перетворили три міські клінічні лікарні, клініки медичного інституту, лікарні водників і залізничників. Санаторії та курортні заклади віддали під догляд для легкопоранених.
Навіть вузькоспеціалізовані установи змінили функцію: на базі евакуйованої Філатівської очної клініки створили госпіталь для бійців із травмами очей, а в стоматологічному інституті рятували військових із важкими щелепно-лицьовими пораненнями.
Головними осередками хірургії стали 3-тя міська лікарня та санаторій імені Чкалова. Професор Микола Коздоба став головним консультантом усіх хірургічних госпіталів міста, а унікальні операції проводили хірурги Ярицин і Ковалевський. Поруч із ними працювала вся еліта міської професури: Лисенков, Коровицький, Куришкін, Шевальов, Целларіус, Харо, Корець та Венжер. Усі вони опинилися на передовій боротьби з масовими воєнними травмами.
Масштаб навантаження вражав: у міські евакогоспіталі щодня надходило від 800 до 1200 скалічених бійців та цивільних. Тут вмикалася жорстка «медична арифметика війни»: персонал мав миттєво сортувати пацієнтів, визначаючи черговість операцій та евакуації. Попри величезне навантаження на персонал і складні умови роботи, одеські медики домагалися високої ефективності лікування: після лікування до 75 % поранених поверталися в бій.
Найважчих пацієнтів намагалися якнайшвидше евакуювати морем на «велику землю». Для тих, хто зазнав легких травм, створювали спеціальні батальйони підлікованих. Це дозволяло не відвозити бійців далеко від фронту та оперативно повертати їх до рідних підрозділів для захисту міста.
Ця складна система щодня працювала на межі людських і технічних можливостей. Коли в одному зі шпиталів під час повітряного нальоту зламалася динамо-машина, операційну кинулися освітлювати фарами підігнаних автомобілів. В іншому госпіталі бомбардування застало лікаря Краснова під час розтину грудної клітки пацієнта — хірург не випустив скальпеля з рук і блискавично завершив операцію під звуки вибухів.
Медики під час оборони Одеси: 73 дні роботи під обстрілами
Історія 73-денної облоги Одеси — це літопис титанічної праці цивільних та військових медиків, медсестер, санітарів і тисяч безіменних донорів, які ділилися кров’ю на межі виснаження. За кожним днем стійкості міста з 5 серпня до 16 жовтня 1941 року стоять долі людей, які без зброї в руках тримали свій фронт в операційних та медичних машинах.
Нині, через понад вісімдесят років, одеські лікарі знову приймають цей виклик під звуки сучасних повітряних тривог. Історія зробила коло, але незламність медичного гарнізону Одеси залишається незмінною. Сучасні янголи-охоронці в шпиталях так само тримають оборону півдня України, рятуючи життя під обстрілами.