Війни приносять в життя катастрофічні зміни та втрати. Сотні тисяч дітей, яких виховала колиска мальовничих просторів Одещини стали на захист рідної землі в роки Другої світової війни. Вони боронили Батьківщину та покладали за неї життя. Небагатьом пощастило повернутися фізично не скаліченими, а морально тим паче. Є люди, які після повернення з фронту повернулись до всіх умов довоєнного життя, але пережите ними точно наклало відбиток на подальше майбутнє існування. Пропоную познайомитись з історією одеського героя Сороки Василя рядового зі сталепрокатного заводу. Більше на odessayes.com.ua.

Дитинство 

 Повна дата народження Сороки Василя Іларіоновича невідома. Є лише інформація, що народився у 1902 році в селі Пасицели, Балтського району Одеської області. Родина хлопця була  українськими селянами, працівниками колгоспу. Василь отримав  лише початкову освіту. В 15 років хлопець почав працював на місцевому маслозаводі, а згодом був вантажником на залізничній станції Котовськ (з 2016 року Подільськ). З 1936 року працював на сталепрокатному заводі імені Ф.Е. Дзержинського в Одесі. 

 Василя Сороку призвали до Червоної Армії з початком німецько-радянської війни у 1941 році. Воював на Південно-Західному фронті, який охоплював більшу частину України. Але довго службу не вів.

Полон

Перший раз служба вихідця з Одещини тривала тільки 3 місяці. Він був поранений та потрапив у полон. Сорока перебував у концентраційному таборі Бузеу на території Румунії. Від Бузеу до рідної Одеси майже 500 кілометрів. Коли лінія фронту максимально наблизилась до цього румунського міста, Василь прийняв рішення тікати. Це сталося у 1944 році. 

 Одразу українця вдруге призвали до проходження військової служби. Він перебував у складі 107-го гвардійського стрілецького полку 34-ї гвардійської стрілецької дивізії 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту. Сорока брав активну участь в бойових діях на території Угорщини, форсував Дунай та допомагав звільняти сусідню країну від німецьких загарбників. 

Рядовий Сорока

 Угорщина стала одним з найголовніших випробувань рядового Сороки за весь час служби.Наприкінці грудня 1944 року в Будапешті радянськими військами було оточено велике угруповання противника. На допомогу з району озера Балатон було кинуто кілька фашистських танкових дивізій. Завданням 4-ї гвардійської армії було пов’язати боями атакувальні війська гітлерівців і не допустити їхнього прориву до будапештського угруповання.

 Трохи з часом бійці підрозділу Сороки з важким боєм прорвалися до залізничної станції Банхида, поблизу міста Секешфегервар. Ця битва за колись королівське місто була страждальною для обох сторін конфлікту. Противник великими силами з танками атакував станцію, тому радянський батальйон був змушений відійти. Але група з 28 бійців під орудою гвардії лейтенанта Паніна опинилась відрізаною від основної частини війська. Бійці зайняли оборону у двоповерховому будинку. Упродовж п’яти діб група відбила 40 ворожих атак, знищила один танк, три бронетранспортери та понад 70 фашистів. 

 Рядовий Сорока був головним свого відділення. Вони боронили північний бік будинку, який майже вщент зруйнувала ворожа артилерія. Третього січня 1945 року німецька піхота знову пішла в атаку. Прикриттям туманом допомогло їм підтягнути до будинку бронетранспортер з автоматичною гарматою і кулеметом. Василь Іларіонович поповз назустріч та закидав всю техніку гранатами, а  коли повертався назад до будинку, то знищив ще сімох солдатів противника.

 Наступної зимової ночі німці здійснили масований наступ на будинок-прикриття залишеної, але сміливої групи військових. Ворожа атака була поєднанням артилерійського і рушійного вогнів. Вона допомогла гітлерівцям упритул наблизитись до будинку і кидати в середину димові шашки та банки з горючою сумішшю. Далі вони увірвались у будинок. Попри сильні опіки Василь Сорока разом із бойовими товаришами вогнем та багнетами змусили ворогів відступити. Невелика група бійців втримала свою позицію важкими травмами та втратами. За добу з’явився  наказ  командуванням про евакуацію з руїн будинку. Решта групи повернулась у розташування свого батальйону разом з пораненими побратимами.

 13 квітня 1945 року в бою поблизу Відня був важко поранений, тривалий час лікувався у шпиталі. Після демобілізації повернувся до Одеси та продовжив працювати на сталепрокатному заводі імені Ф.Е. Дзержинського.

 Серед нагород у своєму арсеналі має звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі за зразкове виконання бойових завдань командування і виявлені відвагу і героїзм «Золота Зірка».

 Життя рядового Сороки обірвалося 15 листопада 1967 року. Похований в Одесі.

 Історія життя Василя Іларіоновича сповнене трагічними подіями, які несе з собою велика війна. Від хлопчика, який працював на маслозаводі до рядового, який рятує понад 20 бійців минуло небагато років за календарем та все життя за відчуттями. Боєць Сорока це приклад сильної волі. Навіть після полону в концентраційному таборі він не втратив бажання звільняти рідну землю. Герой з села Пасицели, Балтського району Одещини.