Вівторок, 19 Березня, 2024

Про звільнення Одеси зі слів ветерана

10-го квітня Одеса відзначає дату, присвячену звільненню міста від фашистських загарбників.

На жаль, через сьогоднішню війну було внесено низку корективів у святкування цієї дати. Тим не менше, ми повинні пам’ятати ті події, і людей, які були найбезпосереднішими учасниками одеського визволення.

Євгену Семеновичу Ахлупіну вдалося стати одним із двох нині живих одеситів, які звільняли наше місто. І саме йому ми присвячуємо наш матеріал на сайті odessayes.com.ua із посиланням на odessa-life.od.ua.

У свої майже дев’яносто два одесит очолює Одеську обласну раду підпільників та партизанів, займається справами ветеранів, представляючи їхні інтереси у соцслужбах, та підтримуючи їх, має безліч нагород та заслуг, проте, при цьому, є надзвичайно скромною людиною.

Про те, як став підпільником

За словами Євгена Семеновича, коли почалася війна йому було лише дванадцять років, а місцем проживання його сім’ї тоді була Велика Михайлівка, куди їм довелося перебратися з рідної Одеси скоро після приходу румунів.

Його батькові вдалося втекти з полону та налагодити зв’язок із місцевими підпільниками. Перше завдання надав хлопчику саме батько. Воно полягало у передачі зведення у тому, як просувалися потяги одному з незнайомців у обумовленому місці.

За спогадами Євгена Семеновича, згодом батько почав довіряти йому складніші завдання.

Проте румунами вівся чіткий контроль за всіма жителями села, тому його відвідування Одеси також не залишилися поза увагою. Будинок був ошуканий жандармами, яким так і не вдалося знайти жодних доказів.Але на вимогу батька, хлопчику, на всяк випадок, довелося повернутися до Одеси, і жити у бабусі з дідусем.

У рідному місті він, незважаючи на страх, продовжував займатися підпільництвом.

Про одеських підпільниць

За словами Євгена Семеновича, підпільникам по-справжньому доводилося ризикувати життям заради виконання різноманітних завдань.

Говорячи про найвідважніших із них, одесит згадує Марію Ткачук.

Її квартира, місцем розташування якої була вулиця Ковальська, входила до числа явочних, а горище було місцем друку листівок. Марія Федорівна зберігала одяг та продукти для кожного звільненого військовополоненого.

Зою Молчанову одесит також згадує із трепетом. Адже вона приховувала одного з поранених розвідників, надаючи медичну допомогу і рятуючи його.

Про власне поранення

Одесит розповідає, що був поранений тоді, коли йому потрібно було зробити збір толових шашок та принести їх у приміщення явочної квартири.

Коли він опинився на покинутому складі, почув голоси німців зовні, які кинули гранату в одне з відкритих вікон. Уламки поранили одеситу ногу.

Про те, що “під час румунської окупації в місті жилося не так уже й погано”

За словами Євгена Семеновича, це брехня. Адже румуни масово винищували одеське населення, приносячи із собою справжній жах та трагедії.

Про довгожительство

Одесит зізнається, що особливого секрету він не має. Однак він не уявляє свого життя без повсякденної праці, націленої на добро. Саме це допомагає чоловікові долати усі труднощі.

Також, за словами Євгена Семеновича, важливо не зраджувати собі і любити оточуючих, намагаючись робити для них щось корисне.

.,.,.,.