Українці ще довго будуть пам’ятати історію України в роки Другої світової війни, адже це вкрай змінило долю країни та людей. Усіма рідна й улюблена Одеса також прожила тяжкі роки окупації – 907 днів, що майже 30 місяців. 

Однак, як з’ясовується, культурне життя в місті нікуди не поділося, навіть у таких страшних реаліях того часу. Це ще довго приховувалося одеситами, навіть після довгоочікуваної перемоги. 

Як жили у місті в роки окупації? Невже одесити справді відвідували театри, читали газети та дивилися фільми? Більше на odessayes.com.ua.

Чому приховували культурне життя

Насправді мало хто знає, що навіть під час окупації одесити мали змогу дивитися різноманітні вистави, відвідувати кінотеатри, купувати свіжі випуски газет. 

А не знають цього тому, що факт культурного життя в місті довго приховувався. Лише з 1991 року, коли Україна стала незалежною країною, про це почали говорити. 

В історичному музеї Одеси навіть було організовано виставку, присвячену окупації та театру в місті. Лише відтоді, коли почали “спливати” різні факти й докази, долучилися одесити, які тривалий час ховали світлини та газети у своїх архівах. Адже за таке за радянської влади можна було швидко “загриміти” до концтабору. Війна, окупація, страх за завтрашній день – це все, звісно, лякало людей, але душа вимагала бодай якихось, мінімальних розваг, щоб на мить повернутися в те минуле, мирне життя. 

На тій самій виставці було представлено досить мало матеріалів – основну частину становили фотографії. Музейні “цінності” тривалий час були засекречені від усіх: і від працівників музею, і від дослідників. Пізніше колекція стала поповнюватися всілякими архівними матеріалами, які приносили одесити за своїм бажанням. Серед них були навіть випуски газет, проте дуже мізерна кількість. Адже це та інші документи румунської влади насамперед забороняли зберігати в оселі чи ховати, а люди хотіли почуватися в безпеці й не наражатися на ризики після пережитих воєнних труднощів.

До речі деякі творчі особистості (художники, письменники та поети, актори тощо) співпрацювали з румунською владою, але ніхто не наважився зізнатися в цьому.

Робота одеських театрів

Коли одеські землі перейшли у володіння румунів, ті раділи й вже гадали, що так буде завжди. Подумки вони вже вважали Одесу столицею Трансністрії та другим містом за величиною (після Бухареста). Окупація тривала з 16 жовтня 1941 до 10 квітня 1944 років. Велика кількість одеситів не зуміли вчасно покинути місто, та й не так це було просто, особливо без коштів. Вдавалося виїхати лише багатіям, а прості люди змушені були миритися з новими правилами й вказівками. 

Театри стали певною радістю для румунів та німців, які спеціально приїжджали до міста, аби помилуватися старовинною архітектурою і, звісно ж, відвідати театр. Ну і як не згадати одеситів: вони щиро раділи можливості зрідка подивитися оперу, балет або п’єсу, нехай навіть із задніх рядів. Адже квитки продавали за середніми цінами, тому приходили здебільшого представники місцевої інтелігенції.

Попри важкі часи, в одеських театрах можна було побачити українські постановки, та їх було чимало. До прикладу: із 56 вистав залишили 45, що можна назвати успіхом. 

Загалом, в окупованій Одесі працювало 13 театрів: сюди входить і Одеський оперний, і цирковий, і драматичний. Звісно, театральні програми здебільшого складалися з німецьких і румунських п’єс, після чого вже російських. 

“Наталка-Полтавка”, “Запорожець на Дунаї”, “Кармен”, “Євгеній Онєгін”, “Лебедине озеро” – це те, що часто зустрічалося в програмах.

Кінотеатри та газети 

Як уже згадувалося раніше, культурне життя тривало, а разом із ним працювали кінотеатри й випускали газети.

Одесити могли дивитися лише німецькі фільми. Найпопулярнішим кінотеатром був “Вікторія”, а загалом їх працювало понад десять. Також у певний момент відчинилася Одеська кіностудія.

У роки окупації одесити також читали газети. Першою стали випускати “Одеську газету” (з 27 жовтня 1941 року), а згодом уже з’явилися “Дитячий листок”, “Наші дні” та інші.