Історично так склалося, що Одеса пов’язана з Францією буквально з початку свого розвитку. Імена де Волана, де Рішельє не потребують представлення, так само як й архітекторів Луї Сезара Оттона, Тома де Томона. Французи брали участь у розвитку міста не тільки гідними своїми представниками, а й капіталами. Вони вкладали гроші у розвиток молодого міста-порту на узбережжі Чорного моря, розраховуючи, цілком обґрунтовано, на взаємовигідне співробітництво. Більше на odessayes.com.ua.
У наш час Одеса є містом-побратимом Марселя, великого порту на Середземноморських берегах Франції.
За двісті років ця дружба проходила різні етапи. Ця стаття присвячена недовгому, але повному драматизму періоду французької інтервенції в Одесі наприкінці 1918-го – початку 1919-го років.
Що передувало
Після краху Російської імперії наприкінці 1917 року Перша світова війна поступово йшла до свого завершення. Цей процес не був одномоментним. На початку 1918-го року між Німеччиною, учасницею Четверного союзу, та соціалістичною Росією було укладено Брестський мир, один із пунктів якого передбачав, що РРФСР виводить свої війська з України та визнає Українську Народну Республіку як незалежну державу.
Антанта, як колишня союзниця царської Росії у цій війні, не вітала умови цього договору. Вона намагалася зберегти колишню імперію у будь-якому політичному форматі та не допустити поширення більшовицького впливу далі до Європи. Тому було ухвалено рішення про розподіл російських територій між країнами – учасницями Антанти. Зокрема, Франції відходили Крим та Україна, яка в цей час була зайнята німцями та австрійцями.
Для народів, які населяли колишню Російську імперію, цей період став часом для спроби створення власних незалежних держав. Разом з іншими, свій шанс намагалася реалізувати й Україна.
Це було складне завдання, оскільки серед потенційних претендентів на главу молодої держави не було згоди. Крім того, за умовами Комп’єнського перемир’я союзні війська Антанти почали займати закріплені за ними цим договором території.
Треба врахувати, що Німеччина, залишаючи зайняті під час війни землі, зовсім не прагнула точного дотримання домовленостей. Вона готова була віддати їх будь-кому, у тому числі й представникам більшовиків. Щоб не допустити цього, Франції була потрібна негайна висадка десанту в Одеському порту. З цієї ж причини французький уряд був готовий співпрацювати з Україною, яка оголосила про свою незалежність, в надії тим самим зупинити більшовизм.
Франція розраховувала на те, що Москва, сильно виснажена війною, не зможе чинити гідного опору експансії. Крім того, на її уряд сильно тиснули промисловці та банкіри. Нове російське керівництво відмовлялося повертати позики й платити за борговими зобов’язаннями, і це розпалювало французькі ділові кола. Тому присутність на Півдні Росії виглядала як можливість покращити не тільки політичні, а й фінансові обставини.
Початок інтервенції
Французька ескадра була направлена до Одеси на початку грудня 1918-го року. Очолював її крейсер “Мірабо”. Франція планувала укласти домовленість про висадку з гетьманом Скоропадським, проте на момент приходу в акваторію Одеського порту того вже при владі не було. Його замінив Симон Петлюра, який сваритися з Антантою не хотів, поступився під тиском французів та відступив від Одеси на 40 км. Місто було зайняте. Воно та прилеглі території були оголошені під французьким заступництвом.
У порт почала прибувати військова техніка, у житлових кварталах знаходилося не менше 15 тисяч військових. Крім французів, серед них були також греки, поляки, британці.
До речі, спочатку Антанта планувала зайти на територію Одеської області суходолом, через Румунію. Але Туреччина, яка контролювала морські шляхи в Чорне море, до цього часу вже вийшла з війни, тим самим зробивши можливим прохід ескадри протоками.
Одеса в окупації
Треба віддати належне французам – вони намагалися співпрацювати з місцевою владою. Але зробити це було дуже важко. Всі воювали з усіма, домовленості швидко створювалися й також швидко порушувалися.
Спочатку намагалися встановити відносини з Денікіним, як найвпливовішим на той момент білим воєначальником на півдні Росії. Основною причиною спроби створення такого союзу було те, що цей білогвардійський генерал прагнув відтворити дореволюційну єдину Росію. Але білий рух на той час зазнав кількох серйозних поразок. Крім того, Денікін симпатизував британцям, що не могло подобатися французькій владі. Тож переговори успіху не мали.
Також були спроби встановити контакт із директорією Української Народної Республіки (УНР). Але її лідери не мали взаємної згоди, що також зробило ці ініціативи безрезультатними.
Тож французи призначили керівником в Одесі та області свого ставленика – військового губернатора, білого генерала Олексія Гришина-Алмазова. Проте фактично містом керували генерал Філіп д’Ансельма та полковник Анрі Фрейденберг.
І життя у місті трохи стабілізувалося. Відкрилися магазини, ресторани. Знову почав працювати театр. Понад те, відновила роботу кіноіндустрія, французи захоплювалися талантом Віри Холодної, визнаної зірки німого кіно.
Час інтервенції був складним та неоднозначним. Немає єдиної думки істориків щодо впливу цього періоду на загальний розвиток міста. Ясно одне – Одеса ненадовго стала французькою.
У місті було припинено червоний терор. З’явилися нові закони. Було скасовано цензуру. Це сприяло розвитку культурного життя, оскільки сюди почали з’їжджатися найкращі митці, артисти та співаки з територій колишньої царської Росії.
Розраховуючи на поблажливість нової влади, до Одеси цього періоду їхали також банкіри, промисловці, ювеліри, просто багаті люди, мешканці колишньої Російської імперії. Інтелігенції, що знову прибула, було необхідне культурне життя, саме тому в цей період воно в Одесі й процвітало.
Але місто помітили не лише аристократія та купецтво. Воно стало дуже привабливим й представникам кримінальних структур. Це був той самий час, коли в Одесі орудувала відома банда Мішки Япончика. Розмах бандитських виступів був настільки широким, що до їх упокорення закликалися війська й навіть бронетехніка.
Все це призвело до того, що Одеса того часу стала містом, в якому панували водночас розкіш, вогні вар’єте, блиск діамантів, переповненість ресторанів з одного боку та безробіття, злидні, голод та кримінал – з іншого.
Як закінчилася французька інтервенція
На початку своєї діяльності у французькій влади були певні плани. За окупацією Одеси вони мали намір вирушити на Київ. Після його захоплення розглядалася ідея висуватись у бік Москви з метою придушення більшовицької диктатури.
Але час минав, а війська залишати Одесу не поспішали. Серед солдатів-французів, учасників Першої світової, ідея знову піти воювати, причому незрозуміло за кого, зовсім не викликала ентузіазму. Та й більшовики не сиділи, склавши руки. У місті було багато їхніх агітаторів-підпільників, які розмовляли французькою. Завданням для них було внести розкол у середу окупантів, налаштувати їх на опір керівництву. І вони добре робили свою роботу, аж до організації друкарні. Місцем для неї вибрали покинуті каменоломні, тут видавалися газети різними мовами. Тільки французькою видання виходило в кількості 7 тисяч екземплярів і всіляко підливало олії у вогонь невдоволення.
Усе закінчилося тим, що на початку весни 1919-го року Червона армія та їхні союзники почали широкий наступ по всьому Півдні. Потиснуті ними, війська Антанти стали відступати. Почалися бунти серед французьких моряків. Вони не хотіли бути ні в Одесі, ні в Росії взагалі. На них чекала Франція, і вони хотіли повернутися додому.
Хоча лідерів цих протестів вдалося заарештувати та відправити під трибунал, влада розуміла, що боєздатність їхньої армії значно ослаблена. Вони знову спробували встановити співпрацю з Директорією УНР, але вже було пізно – більшовики стояли на підступах до Одеси.
Крім того, ширилися чутки про те, що місцеве населення готує масштабний виступ проти французьких військ.
Під тиском ситуації у Франції було ухвалено рішення про закінчення інтервенції. І другого квітня влада оприлюднила інформацію про евакуацію своїх солдатів з території Одеси протягом двох діб. Імовірно, Віра Холодна брала участь у переговорах з більшовиками як посередник та допомагала обговорити умови французької капітуляції. Це коштувало їй життя…
Внаслідок усіх цих обставин ескадра спішно покинула рейд Одеського порту, забираючи все, що можна було вивезти з міста. Вже 6 квітня у місто увійшли війська більшовиків.
Була закінчена ця сторінка у строкатій та неоднозначній історії Одеси. Попри складності та трагізм, у пам’яті одеситів тих років вона залишилася як несерйозна, певною мірою опереткова частина життя. Через стільки років нам важко судити про правильність такого погляду. Французька зима в Одесі була, це факт, а решта – справа істориків.