В лютні 1917 року в Росії, на теренах якої знаходилась Одеса, відбулась революція. Було покінчено із царським режимом. Бурхливі події у Петербурзі призвели до того, що по всій країні почався процес створення Рад депутатів, до яких увійшли представники робочих, селян та військових. Більше на odessayes.com.ua.
Місту у новій державі потрібні нові органи влади
Нова політична хвиля докотилась до Одеси, де 6 березня 1917 року відбулись перші загальні збори Одеської ради нового типу. На них були присутні 225 депутатів від заводів і фабрик. Вони представляли Залізничний, Пересипський, Дальницький райони міста. На засіданнях були присутні 18 делегатів армії та флоту.
Депутати зібрались у просторій залі Народної аудиторії на розі вулиць Пантелеймонівська та Старопортофранківська. Для будівлі такий захід не був чимось новим, адже у 1905 році, у дні першої російської революції також зібрались депутати.
За підсумками роботи зборів було сформовано виконком та Президію Одеської ради. В цих органах переважали меншовики та соціал-революціонери (есери).
Дванадцятого березня було скликано другі загальні збори, на які прибули 400 делегатів. До виконкому Ради було дообрано більшовиків Г. Ачканова, Ф. Земіта, Г. Слєпова. Цього разу засідання відбувались у Воронцовському палаці.
Було обрано також тимчасового Міського голову. Їм став представник партії кадетів Михайло Васильович Брайкевич, інженер за фахом. Його заступником було обрано меншовика В. Богуцького, а революційним губернатором став начальник Одеського військового округу генерал Д. Ебелов. Комендантом міста було призначено прапорщика Рязанова.
Результатом роботи, яку супроводжували численні суперечки між представниками різних партій і блоків, стало прийняти низку важливих рішень, в тому числі про впровадження 8-годинного робочого дня, створення робітничої міліції для охорони громадського порядку.
Червона гвардія – опора спокою Одеси
В березні 1917 року при Раді робітничих депутатів було сформовано секцію громадської безпеки. Їй доручили організацію загонів робітничої міліції, комісаром якої було призначено професора Д. Михайлова. Вже у квітні того ж року рішенням Ради міліцію стали називати Червоною гвардією. Про ті події довгий час нагадувала вулиця Червоної гвардії, що з’єднала бульвари з початком району Молдаванка. На початку 1990-х років вулиці повернули історичну назву “Торгова”.
Головою нової структури охорони порядку та законності став Макар Чижиков. У квітні 1917 р. загони Червоної гвардії почали створюватися на численних заводах Одеси. Вони мали не меті охорону завоювань Лютневої революції від її ворогів та захисту міста та його населення від погромів. Особливу згуртованість показали “гвардійці” залізної дороги на чолі з Володимиром Безсоновим.
У складі гіганта морського флоту РОПіТ нараховувалось понад 800 бійців. Часом сюди приходили люди з інших підприємств, часто – цілими сім’ями.
Червоногвардійців можна було впізнати по червоних нарукавних пов’язках з написом “Рада робітничих депутатів. Червона гвардія”. На одязі вони носили спеціальний нагрудний знак. Керівництво і рядові бійці Червоної гвардії відрізнялися золотими та срібними смугами на пов’язках. Нагрудні знаки були також різними.
Штаб Червоної гвардії знаходився спочатку у Воронцовському палаці, згодом його перенесли до будинку № 4 по вулиці Торговій (будівля не збереглася).
Першотравневі свята
Попри суперечки, які існували у складі перших органів влади Одеси після революції лютого 1917 року, їх представники змогли договоритися про проведення спільного святкування Дня міжнародної солідарності трудящих. Першого травня, з 9-ої по 18-ої години, тривала святкова демонстрація. В урочистостях взяли участь робітники, моряки транспортного флоту, селяни, що приїхали з околиць Одеси.
Центром свята стала Думська площа, куди сходилися всі колони учасників. Тут було встановлено живий монумент праці та революції. На п’єдесталі стояли три фігури: всередині робітник, а з боків – солдат і матрос. Внизу, поруч із п’єдесталом розташувались представники різних професій, які існували в місті.
На жаль, на цьому період революційного єднання, масових маніфестацій в Одесі, досягнув свого апогею. Після першотравневої демонстрації під впливом партійних чвар, інфляції та погіршення життя єдність революційних сил в Одесі поступово зникла. Кожна політсила взялася за вирішення своїх інтересів.