У нашому сучасному світі мало хто ще не знає про існування такого старовинного й красивого міста як Одеса. Історія Південної Пальміри вельми тривала й цікава: зі злетами й падіннями, з труднощами й бурхливим розвитком, зі своїми особливостями. 

Місто офіційно з’явилося 2 вересня (22 серпня за старим календарем) 1794 року, проте його історія почалася набагато раніше. 

Як же з’явилося це дивовижне місце на березі Чорного моря? Хто посприяв появі міста та його розвитку? Які культурні особливості характеризують Одесу? Більше на odessayes.com.ua.

Що було до Одеси 

Історія Одеси почалася ще задовго до ХVIII століття. У перших століттях нашої ери люди вже проживали на території біля Чорного моря, проте їхнє походження не відоме. 

Водночас відомо, що одними з найперших жителів нинішньої Одеси були стародавні слов’яни, скіфи та кіммерійці (а це було ще до нашої ери). 

Ситуація стала прояснюватися вже з часів Київської Русі, коли на цих землях оселилися племена тиверців.

Потім біля морського узбережжя або Північного Причорномор’я проживали татари (це було приблизно в XIII-XIV століттях). І ось ми поступово наближаємося до того часу, коли спостерігалися перші згадки про поселення Качибей. Це були землі, які належали великому князівству Литовському. Назва поселення неодноразово змінювалася, і в наші дні немає точної інформації, яким саме воно було – Аджибей, Гаджибей чи Хаджибей.  

Настає XV століття й землі знову переходять у нові володіння – цього разу їх отримало Кримське ханство або Османська імперія. Турки мали намір будь-якими способами зберегти відвойовану територію й навіть почали будувати фортеці. Так з’явилася всім відома Аккерманська фортеця (Білгород-Дністровський) і сучасне місто Ізмаїл. Одна з фортець була названа вже знайомим нам словом – Хаджибей. Саме ця назва закріпилася за територією одеського регіону. 

Коли землі перейшли у володіння турків, вони не поспішали використовувати повною мірою завойовану територію, тому ще тривалий час тут були лише поля й зарості. Через роки тут стали з’являтися якісь невеликі крамниці, магазини та маяк біля берега моря. 

Землями зацікавилася Росія, адже вихід до Чорного моря давав можливість займатися торгівлею, в першу чергу. Таким чином зав’язалася російсько-турецька війна. Вона закінчилася лише 1791 року перемогою Росії. У результаті Ясського мирного договору, багато земель, що належали Туреччині, перейшли у володіння Росії: серед них і Хаджибей. 

Через кілька років почалася нова сторінка повноцінного міста, під назвою Одеса. 

Продовжуючи тему походження людей, які проживають в одеському регіоні, варто зазначити, що після заснування міста тут поселилися представники найрізноманітніших національностей. Серед них греки, євреї, французи, німці, росіяни, болгари, молдавани, грузини, поляки та, звісно ж, українці. Усі ці люди так чи інакше зробили свій внесок у формування культури, мистецтва, медицини, архітектури, менталітету й навіть національної кухні Одеси. 

Хто придумав назву міста

Існує дві версії виникнення назви міста: обидві мають вельми гумористичний характер. У нашому сучасному світі вони більше слугують анекдотами.

За першою версією (до неї більше схиляються джерела), на одному світському балу імператриця розмовляла з інтелігенцією з приводу нової назви місця на березі моря. Один із джентльменів нагадав їй, що колись там була грецька колонія під назвою “Одессос”, що перекладається як важливий або великий торговий шлях. До речі, граф де Рібас (він був першим градоначальником Одеси) також підтвердив ці слова. Тоді імператриця заявила, що нехай ця ж назва й залишається, але тільки в жіночому роді та більш коротко – Одеса. 

Друга версія свідчить, що назва пішла від герцога Рішельє. Під час заснування міста, він вів бесіди з якимись особистостями, які намагалися довести йому, що тут зовсім немає прісної води. Оскільки герцог був французом, він відповів словами “Assez d’eau!”, що перекладається як “досить води”. Якщо перше слово з цього виразу написати російськими літерами, то вийде асседо, а прочитавши його навпаки, ми отримаємо назву нашого сучасного міста.

Посприяли процвітанню й розвитку Південної Пальміри

Коли місто тільки опинилося під володінням Російської імперії, його відкрито називали “помийною ямою Європи”, адже перебувало воно в доволі жалюгідному стані.

Тоді Катерина II, маючи родинні зв’язки з іспанцем Хосе де Рібасом (адже він був одружений з її улюбленицею Анастасією Соколовою), дає йому дозвіл на облаштування та заснування міста. Той одразу ж узявся до виконання доручення, радіючи, що має у списку близьких друзів талановитого інженера Франца де Волана (саме він допоміг перетворити місто на справжню архітектурну естетику). Тож де Рібас вважається засновником міста, адже взявся наводити тут лад ще до офіційного зародження Одеси. 

Першим градоначальником був Дюк де Рішельє. Француз дуже багато зробив для міста. На свої особисті кошти він займався благоустроєм Одеси: асфальтував дороги, висаджував дерева, будував каплиці, церкви, театр, ринок, гімназію. За роки його правління в Одесі значно зросло населення міста, було налагоджено торгівлю, бізнес й усунуто корупцію. Француз особисто надавав допомогу одеситам у роки страшної чуми. 

Рішельє був близьким другом графа Олександра Ланжерона – ще одного градоначальника Одеси, який також посприяв розвитку міста. Він допоміг із введенням порто-франко. Крім цього закінчив розпочату справу Рішельє – відчинив Рішельєвський ліцей. Чоловік також відкрив ботанічний сад у місті, першу одеську газету, заклад мінеральних вод. Одеса при Ланжероні також стрімко розвивалася, озеленювалася та поповнювалася новими жителями. 

Варто також згадати князя Воронцова, який присвятив себе поліпшенню й розвитку міста. Він особливу увагу приділяв озелененню Одеси (за його часів з’явилися безліч парків та скверів), якості води, відкриттю культурних та освітніх закладів (театри, бібліотеки, облікові установи). 

Григорій Маразлі є ще однією відомою особистістю Одеси, який обіймав посаду міського голови. Він був дуже заможною людиною й багато коштів вкладав у розвиток міста. Завдяки йому з’явився Олександрівський парк, озеленювали міські вулиці, будували медичні відділення (психіатричне, пологове), притулки та їдальні для бідних й нужденних. 

З Одесою пов’язано ще багато особистостей, які посприяли тому, що в наші дні – це сучасне й красиве місто, проте саме ці особистості заклали правильний фундамент у розвиток південної столиці.

Культурно-історичні особливості

У ті роки, коли Одеса “ставала на ноги”, почали з’являтися не тільки красиві та житлові будинки, які досі вражають туристів і приїжджих, а й різні заклади. Багато з них збереглися донині та є не тільки цінними пам’ятками міста, а й несуть величезну користь для людей. 

Наприклад, один із перших вишів Одеси – Імператорський Новоросійський університет, заснований з 1865 року. Університет змінив кілька назв, пережив лихі часи війни та зміни влади, побачив безліч світових учених і професорів, а в наші дні називається Одеським національним університетом імені Мечникова. Виш залишається одним із найкращих протягом довгих років, має кілька корпусів у центрі міста та свій ботанічний сад. 

Південну Пальміру неможливо уявити без знаменитого на весь світ Одеського театру опери та балету. Це найбільший театр в Україні, який має тривалу історію. Спочатку він називався Міським театром і його тричі перебудовували. Першу будівлю було збудовано 1809 року: театр був виконаний у класичному стилі, побачив безліч світових талантів, але згорів 1873 року. 1887 року відбулося друге відкриття видозміненого оперного театру, який також постраждав від пожежі, але вже не повністю, як першого разу. Після відновлення театр ще доводилося реконструювати кілька разів, проте він, як і раніше, має шляхетний вигляд і немов переносить до XIX століття. 

Будівля сучасного Художнього музею в Одесі безпосередньо пов’язана з Григорієм Маразлі. Колись це був палац Потоцьких, а потім Наришкіних (кузени графа Воронцова). Сама будівля була збудована ще 1828 року, але 1888 року її викупив Маразлі та передав у володіння міста. Пізніше тут відчинили Музей образотворчих мистецтв, а наразі він називається Художнім музеєм. 

Палац початку XIX століття передає ту саму старовинну атмосферу Одеси, яку ми вже ніколи не зможемо побачити особисто. Усе, що ми маємо – це розкішні архітектурні пам’ятки, одеську історію, атмосферу та естетику цього морського й красивого міста.