Голокост – страшна сторінка у світовій історії, яка під час Другої світової війни торкнулася всієї території України. Саме в нашій країні було знищено найбільшу кількість євреїв із громадян Радянського Союзу.

У період Голокосту тут було вбито близько 1,5 мільйона людей, що на той момент становило 70% загального єврейського населення України.

Одесу явище винищення єврейського народу у воєнний час торкнулося дуже сильно. Ми згадаємо детальніше про ці жахливі події. Більше на odessayes.com.ua.

Передісторія трагедії

До 1941 року чисельність єврейської меншини в Одесі становила близько 200 тис. осіб. Це трохи менше ніж 30% відсотків від усього населення міста. А на початку бойових дій у місто підтягнулися біженці з інших регіонів.

Хтось із них пішов до армії, комусь вдалося втекти, але багато хто залишився.

За планами Німеччини та її союзників Одеська область мала перетворюватися на губернаторство Трансністрію. Землі перебували під контролем румунської влади.

Трансністрія, як найвіддаленіша від центру територія, стала пунктом проведення операції зі знищення єврейського населення.

В’язнів з Одеської та інших областей зганяли до обладнаних концтаборів.

Жовтень 1941 року

Після найскладнішої двомісячної оборони місто зайняли німецькі та румунські війська. 19 жовтня розпочався процес реєстрації та обліку всього чоловічого населення. Усі, хто здавався підозрілим, потрапляв у полон. А у списку “підозрілих особистостей” опинявся кожен єврей.

Протягом кількох жовтневих днів полонених було розстріляно, когось спалили живцем. 

А передувала цьому низка деяких подій і боротьба відважних людей, які не хотіли здаватися.

22 жовтня в центрі розташування румунської комендатури стався вибух – спрацювала радіокерована міна. Внаслідок вибуху обвалилася частина будівлі та загинуло 67 людей, в тому числі комендант міста генерал Іон Глогожану.

Відповідальність за подію була покладена на євреїв.

І румунська сторона у відповідь розлючено почала помсту.

Наступного дня, 23 жовтня, було вбито кілька тисяч заручників. На вулицях міста та у домах розстрілювали чоловіків. Проходили облави на ринках, біля під’їздів тощо. На Великому Фонтані розстріляли майже сто людей, у районах Молдаванки, а також ближніх і далеких Млинів стратили 251 особу. Олександрівський проспект перетворився на шибеницю для кількох сотень. Однак, така акція залякування на цьому не закінчилася. В артилерійських складах на Люстдорфській дорозі люди також знайшли свою загибель. В той день померла величезна кількість народу.

Це страшне слово – Голокост

23 жовтня було видано наказ, згідно з яким всі євреї повинні з’явитися в село Дальник.

За першу добу після оголошення вбивчого наказу затримали 5000 осіб.

Люди були загнані в чотири бараки: два з них розстріляли та підпалили в той же момент, два інші – через день.

Євреям, які не потрапили до першого списку, оголосили про так зване “прощення”. Після тривалого перебування в поліцейських дільницях виявилося, що їхнє майно відібрано, а житло зайняте.

Менш ніж за один тиждень Одеса втратила приблизно 10% свого населення.

7 листопада 1941 року називають початком кінця існування євреїв в Одесі. У той день вийшов указ, який свідчив, що чоловіки віком від 18 до 50 років мають проїхати до міської в’язниці. Звідти вони були спрямовані до концтаборів, переважно до Богданівки.

Все їхнє майно переходило у володіння влади.

А наприкінці року було організовано “марш смерті” у табори Голти – історичний район міста Первомайськ.

У марші взяли участь 10000 людей.

Пізніше у самій Одесі з’явилося гетто.

Одеське гетто

Початок 1942 ознаменувався формуванням гетто в Одесі. 10 січня всі євреї, що залишилися у місті, були переселені до району Слобідка. Тоді це вважалося найбіднішим районом на околиці.

Умови у поселенні складно назвати людяними – тіснота, голод, бруд. Люди опинилися взимку буквально просто неба. Через це багато хто помер від переохолодження. 

Це місце служило проміжним пунктом. Там євреї чекали свого подальшого відправлення до центрів ув’язнення. Процес був налагоджений: євреїв відправляли до місцевої школи, там комплектувалися розстрільні партії та вирушали далі. Багато хто загинув у дорозі від голоду, хвороб та травм.

Страти тривали з грудня 1941 року до лютого 1942-го.

Загалом за час окупації Одеси загинуло близько 100 тисяч представників єврейського народу.

Ті, хто пережив Голокост

За оцінками істориків живими в Одесі залишилося приблизно 600 представників цієї національності. Багатьом допомогли сховатися небайдужі одесити.

Євреї, яких було спрямовано на роботу в сільську місцевість, опинились в більш безпечному становищі. Приблизно половина з них вижила в період окупації. Однак і в самому місті деяким вдалося врятуватися, ховаючись увесь цей час. Багато євреїв брали участь у партизанському русі та перебували у катакомбах Одеси.

Музей Голокосту в Одесі

Це велика трагедія, про яку одесити пам’ятають і вшановують цю пам’ять. У Прохорівському сквері можна побачити меморіал жертвам цього страшного явища в історії. Саме тут почався той самий “марш смерті”. На пам’ятному місці було висаджено алею – кожне дерево посадили люди, які рятували євреїв у період війни.

У 2009 році у місті було відкрито Музей Голокосту. Організатори поставили собі за мету зібрати наявні факти про трагедію, щоб вести виховну та просвітницьку місію для молодого покоління. Також, зрозуміло, що він зберігає пам’ять про усіх постраждалих, про їхні жертви та подвиги. Сам музей було відкрито за ініціативою Ради Одеською регіональною асоціацією євреїв.

Члени ради – це колишні ув’язнені гетто та концтаборів.

Музей відзначений багатьма дипломами та нагородами за великий внесок у зберігання та розповсюдження інформації про Голокост. Усю концепцію розробив історик та громадський діяч Павло Юхимович Козленко. До речі, посаду першого директора обійняв Віктор Францович Сабуліс – колишній в’язень Слобідського гетто.

Експонати виставки – це фотографії, цінні документи, особисті речі ув’язнених та багато іншого. Абсолютно всі вони справжні. Як символ печалі, тут представлений фрагмент мотузки, якою була задушена на той період зовсім юна дівчинка. Мотузку зберіг і передав у музей хлопчик, що був закоханий у неї.

Весь простір поділено на тематичні виставкові зали:

• Зал бібліотеки, де зосереджена література, присвячена цій темі, а також фотографії та історична документація.
• Зал історії окупації. Там представлена ​​інтерактивна карта Трансністрії та відмічені місця розташування концтаборів.
• Зал Праведників Народів Світу.Тут представлені особисті речі праведників, інформація про порятунок євреїв, нагороди.
• Зал Перемоги, де можна побачити численні ордени, фотографії в’язнів гетто, які пішли на фронт та інформацію про героїв війни.

Часто у музеї відбуваються тематичні зустрічі, лекції та семінари.

Він співпрацює з багатьма країнами, приймає у своїх стінах закордонні делегації. Музей також співпрацює з Інститутом вивчення Голокосту ім. Елі Візеля, який базується у Румунії.

Сюди приходять люди, які з особистого досвіду знають про ті події та хочуть віддати шану, приходять і ті, хто не застав таких страшних подій. Але кожен прагне висловити своє співчуття. Це сторінка історії, яку не можна забути.