Перша світова війна стала масштабним “випробуванням на міцність”. Торкнулося це випробування всіх, незалежно від соціального стану, статі, віку. Мобілізація чоловічого населення, погіршення матеріального становища, поява великої кількості біженців – усі ці чинники дуже суттєво змінили звичний лад життя у кожній родині. Торкнулося це і величезної кількості дітей. У всі історичні епохи саме жінки та неповнолітні опинялися серед найменш захищених категорій.
Термін “військове дитинство” – це важка доросла доля, яка лягла на плечі зовсім юних хлопців та дівчат. Це дорослішання та становлення, як особистості, в умовах бойових дій. Більше на odessayes.com.ua.
Маленькі герої
У період Першої світової війни дітям довелося дуже швидко подорослішати. Пустощі та примхи змінилися на відвагу і почуття патріотизму, а ігри – на серйозні обов’язки.
Хлопчики, чиї батьки вирушили воювати, стали головними чоловіками у домі. Дехто навіть робив спроби потрапити на фронт. А дівчата брали на себе допомогу по побуту та інші доручення від матері.
Це вже були цілком дорослі особи.
Багатьом матерям доводилося виходити на роботу, щоб фінансово забезпечити сім’ю. Щоб надати їм таку можливість, в Одесі було організовано спеціальні державні притулки. Там неповнолітні могли перебувати протягом робочого дня. У таких закладах діти отримували безкоштовні обіди та, за потреби, медичну допомогу.
Часто подібні притулки відкривали благодійні організації та приватні особи. Наприклад, місцевий суддя П. Цуркан став власником та спонсором одного з таких.
Одеські діти, які залишились без батьків
Війна стала причиною різкого зростання кількості безпритульних дітей, як в Одесі, так і в Україні в цілому.
У 1915 році було відкрито притулок для сиріт у доволі незвичному форматі. Він був розташований на канонерському човні «Чорноморець». Човен став подарунком від морського відомства.
Окрім притулків, в Одесі було відкрито різні майстерні, де діти могли навчатися та працювати.
На початку війни вийшов наказ, згідно з яким діти отримували дозвіл на оплачувану працю, хоч їхні зарплати були нижчими, ніж зарплати дорослих.
Весь цей час кількість дітей-сиріт постійно зростала. 1914 року до притулків міста надійшло на 16,22% більше дітей, ніж 1913-го. А 1915 року цей показник зріс ще на 11,3 %.
У тяжкому становищі були й неповнолітні біженці. Багато хто з них також залишився без батьків.
В Одесі тимчасово перебували діти з Польщі, Сербії, Вірменії, Латвії, Литви. Поступово з’являлися школи, де вони могли здобути освіту.
Містечко щасливого дитинства в Одесі
Через величезну кількість безпритульних дітей в Одесі після Першої світової війни гостро постало питання про необхідність створення “дитячого містечка”. Так з’явилося Перше дитяче показове містечко ім. Комінтерну. Відкриття його відбулося 21 квітня 1921 року.
Очолив установу відомий одеський історик та педагог Артемій Готалов-Готліб.
Спочатку притулок розмістився на П’ятій станції Великого Фонтану. Однак згодом його територія збільшилася і зайняла з Четвертої до Шостої станції.
Тут були українські, польські, єврейські, литовські дитячі будинки.
Вихованці мали можливість розвиватися, спілкуватися з однолітками, освоювати різні професії та, як належить дітям, грати.
Багато дітей у майбутньому досягли великих висот і стали успішними.
У 1926 році Містечко стало Всеукраїнським науково-методичним центром по роботі з безпритульними.
А 1987 року на території з’явився пам’ятник під назвою “Врятоване дитинство”.
Військове дитинство – це вимушене дорослішання. Але деяким із цих відважних хлопчиків і дівчаток таки вдалося відчути себе маленькими та безтурботними.