Неділя, 14 Серпня, 2022

Генерал Павло Федоров та його діяльність заради одеського краю

З південно-західною околицею Російської імперії генерала Павла Федорова пов’язали довгі роки служби. Протягом двадцяти років він служив цивільним, а згодом військовим губернатором Бессарабської області. На території цієї адміністративної одиниці перебували колись Ізмаїл, Татарбунари та інші населені пункти. Більше на odessayes.com.ua.

Бойове хрещення у Бессарабії

Для регіону, який перебував під його опікою, він зробив набагато більше своїх попередників. Адже регіон був далеко не простим. Бессарабія межувала з Туреччиною, чиї геополітичні амбіції, пов’язані з поверненням цього краю під владу Османської імперії, не вщухали ні на мить.

Якийсь час Павло Іванович поєднував керівництво областю з роботою на посаді Ізмаїльського градоначальника. На цій посаді він змінив знаменитого генерала Тучкова, одного із засновників Ізмаїла-міста (на відміну від фортеці).

Народився Павло Іванович у 1791 році, коли територія, на якій він був пізніше господарем, у хорошому розумінні цього терміна, лише розпочала своє входження до складу Росії. Процес цей, як відомо, закінчився в 1812 підписанням Бухарестського миру. До речі, у тих процесах є заслуга нашого персонажа. У ході чергової війни з Туреччиною, будучи молодим офіцером Дунайської флотилії, він брав участь у десанті при Ізмаїльській фортеці.

Війна з Наполеоном і початок громадянського життя

 

Через свій вік Федоров встиг взяти участь в основних битвах війни, яку нав’язала його Батьківщині наполеонівська Франція. Тричі під час бойових операцій він отримав чотири поранення. В результаті одного з них він оглух на праве вухо. Інше призвело до кульгавості до кінця життя. Навіть поранений він ніколи не дозволяв собі покинути поле бою. Проте у 27 років рани змусили бойового офіцера піти з військової служби.

У 1820 році Павло Іванович продовжив кар’єру як цивільна особа. Незважаючи на відносно молодий вік, він став головним поліцейським Миколаєва: хоча й далеко від столиць, але ж посада солідна!

Заради Бессарабії 

У 1835 році вже генерала Федорова, що понюхав пороху та побував на важливих цивільних і поліцейських посадах, відправили піднімати бессарабський край. У 1836 він стає Бессарабським військовим губернатором. Ця висока посада дозволила генералові приймати багато самостійних рішень у справах області. Завдяки його особистій участі було налагоджено вантажне сполучення вгору Дністром, що дозволило організувати доставку товарів з Одеси до Кишинева та інші населені пункти області, якою командував генерал.

Після відходу від справ за станом здоров’я Сергія Тучкова 29 листопада 1835 р. Федоров прийняв він обов’язки Ізмаїльського градоначальника. Посада була вкрай неспокійною, оскільки його посадові обов’язки значно зросли за рахунок контролю за карантином та митницею, Дунайською флотилією тощо.

У 1836 посаду Ізмаїльського містоначальника було ліквідовано, а вся влада в мітсоначальстві, яке зберегли як окрему адміністративно-територіальну одиницю, зосередили в руках Бессарабського губернатора, тобто Федорова. Сам губернатор перебував у Кишиневі, в Ізмаїлі розташовувалася його канцелярія, якою здійснювалося управління місцевістю.

Павло Іванович часто відвідував прикордонне місто, яке значно виросло в роки його правління. Наприклад, із тридцяти трьох до п’яти десятків зросла кількість заводів; з 12 227 (1835 р.) до 29 396 1847 року – населення.

В 1846 почалися регулярні вантажопасажирські рейси по Дунаю. Їх здійснював пароплав “Петро Великий”. З Одеси судно прямувало до Галаца, заходячи по дорозі до Ізмаїла та Рені. За сприяння організації регулярних рейсів комерційних судів Дунаю він був нагороджений австрійським орденом Залізної корони.

На своїй посаді Павло Іванович показав себе і як старанний організатор діловодства та звітності.

У 1837-1838 рр. йому вдалося зібрати величезну кількість відомостей про споруди, знаменні події, залишки слідів цивілізації, які були колись у тих краях. Всі дослідження вилилися 109 сторінок детального опису, відправленого до Петербурга.

Гідна заміна попередникам

Творча діяльність Павла Федорова не залишилася поза увагою начальства, зокрема міністра внутрішніх справ Дмитра Блудова. У листі на ім’я Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора Воронцова (9 квітня 1836 р.) він похвалив чиновника і особливо відзначив його практику об’їздів регіону, за підсумками яких складалися друковані розпорядження, що стосуються упорядкування поточних справ.

Активну участь брав військовий губернатор також у благоустрої Ізмаїла. У роки його правління місто активно забудовувалося новими спорудами, які відповідали містобудівним нормам того часу. Ізмаїльчани, сучасники Павла Федорова, згадували: «На посаді градоначальника … Федоров був порядною людиною, сумлінно виконував свої обов’язки і мав відмінні здібності».

Багатьох жителів бессарабської глибинки Павло Іванович знав особисто і пам’ятав навіть довгі роки. Михайло Воронцов для виправлення свого здоров’я часто був змушений виїжджати за кордон. У цей період виконувати свої обов’язки він завжди доручав Павлу Федорову, хоч у самій Одесі вистачало сумлінних та досвідчених людей.

Так, у 1838 році, проживаючи в Одесі та виконуючи обов’язки Новоросійського та Бессарабського губернатора, Федоров надав допомогу вилківським рибалкам у відповідь на їх прохання про організацію справедливої ​​торгівлі рибою.

У 1840 році, коли у Вилковому була побудована нова ратуша, в якій міщани могли записатися в гільдійські купці, Павло Іванович пожертвував присутній стіл, червоне сукно, дзеркало, портрет государя імператора Миколая I та ікону Святого Миколая.

У своїй високій посаді військовий губернатор Бессарабської області багато уваги приділяв збільшенню оборонної потужності держави. Завдяки його старанням 13 грудня 1844 року було затверджено положення про Дунайське козацьке військо.

29 травня 1854 Федоров був звільнений з посади Бессарабського військового губернатора і введений до складу Сенату, хоча пробув там зовсім недовго, оскільки 30 липня 1855 раптово помер.

.