У значній кількості праць, присвячених формуванню та роботі Української Центральної ради (УЦР), ми зустрічаємо передусім імена її голови професора Михайла Грушевського. Звісно, історики згадують імена його заступників. Наприклад, у книзі “Історія України: неупереджений погляд…” (2008) об’ємом майже шістсот сторінок наводиться список її членів, який закінчується словами “та інші”. У цьому списку немає імені одного з натхненників та ініціаторів УЦР Євгена Чикаленка. Про його діяльність немає жодного слова у шкільних підручниках з історії України для 10-го та 11-го класів. Більше на odessayes.com.ua.
Село на Подольщині та рід Чикаленків
Село Перешори, засноване наприкінці 17 століття колишніми козаками Бузького козацтва та молдавськими дворянами з Бессарабії. У 18-му – на початку 20-го століть воно входило до складу Херсонської губернії.
Одними з відомих мешканців того села були представники родини Чикаленків, однієї з найвідоміших у Перешорах. Вважається, що засновником роду є підхорунжий Іван Михайлович. Він був досить заможним землевласником. У 1810 році за кошти родини Чикаленків було збудовано храм. Свято-Миколаївську церкву було зведено з цегли, виготовленої з місцевих матеріалів. Будували церкву всім селом. 1962 року церква була закрита, а сама будівля церкви проіснувала до 1985 року, поки місцеві військові її не розібрали. Попри це, церкву повністю зруйнувати не вдалося.
Садиба роду Чикаленків знаходилась неподалік церкви, у ній 21 грудня 1861 року народився Євген Чикаленко 21 грудня 1861 р. Його батько Харлампій Іванович (1829-1871), служив у Ананьївському повітовому суді у ранзі колезького радника. Після смерті діда Івана батьки Євгена перебралися до його маєтку села Перешори.
У 9 років Євгена помістили в пансіон англійця Ранделя, хоча перші знання йому став священник Лопатинський. 1875 р. Чикаленко-молодший став студентом Єлисаветградського реального училища. У роки навчання він завів знайомство із братами Тобілевичами. Один із них, Іван Карпович, відомий в історії як Карпенко-Карий, став одним із засновників українського побутового театру.
У 1881 році двадцятирічний Євген Чикаленко зробив невдалу спробу стати студентом університет Св. Володимира в Києві. Попри це, його перебування у Києві стало досить продуктивним. У цей період він познайомився з композитором М. Лисенком, письменником М. Комаровим, істориком Д. Багалієм та іншими діячами, які вплинули на формування світогляду майбутнього громадського діяча.
Одеський та київський періоди життя
Академічна невдача у Києві не збентежила молоду людину, яка вступила вже наступного року до природничого факультету Харківського університету. Там розпочалася його громадська діяльність українофілів, яка була перервана арештом. У 1884 році його відправили до рідних Перешор, де упродовж п’яти років він жив під наглядом поліції. У цей складний період він присвятив себе роботі землі. Перешорський маєток став для Євгена Харлампійовича полем для експериментів, де він застосував технології сівозмін вченого-ґрунтознавця П. Костичева. Він почав вирощувати нові сільгоспкультури. У ті ж роки він займається виданням літератури з агрономії та зоології для селян. Його праці, випущені півмільйонним тиражем, одразу ж розійшлися. Вони були перекладені російською та румунською мовами. На популярність робіт Чикаленка вплинула простота викладу та актуальність проблеми. Просвітницька праця перешорського землевласника була відзначена срібною медаллю Харківського товариства сільського господарства. У Полтаві його праці було оцінено медаллю найвищої проби.
Значні зміни відбулися у родині Чикаленків. У нього з’явилося шестеро дітей. 1894 року родина Чикаленка переїжджає до Одеси. На жаль, у 1895 р. померла одна з його дочок, після чого батько дівчини вирішив увічнити її пам’ять, використавши її посаг для будівництва бібліотеки та школи у Перешорах.
В Одесі він продовжив свою просвітницьку діяльність. Тут були перевидані деякі книги, про які йшлося вище. Тут він почав видавати свій п’ятитомник із сільського господарства, тисячі екземплярів якого розійшлися в дуже короткий термін. 1900 року він переїхав до Києва, після цього – за кордон.
Настав 1917 рік. Цар Микола II зрікся престолу, у столиці було створено Тимчасовий уряд, а у Києві 14 березня у будинку Євгена Чикаленка зібралося 27 найактивніших учасників руху Товариства українських поступовців.
18 березня було ухвалено рішення про створення Української Центральної ради, а 20 березня Євгену Чикаленко було запропоновано очолити перший парламент України. Від пропозиції він відмовився, а головою УЦР став “заочно” Михайло Грушевський. Заступниками голови обрали Ф. Крижановського, Дм. Дорошенка та Дм. Антоновича.
Сам же Чикаленко взяв на себе фінансові турботи з оренди у військової школи льотчиків-спостерігачів приміщення на вулиці Велико-Володимирській, 57. З його кошту пішла оплата витрат уряду. Було створено канцелярію Центральної Ради. Публікували законодавчі документи та здійснювали діловодство українською, російською, польською мовами та івритом. 29-річного сина політика Левка Чикаленка було обрано на посаду секретаря, а 8 квітня 1917 – членом Малої Ради.