В Одесі мали честь жити різні люди, які працювали на її благо. Були серед них барони, графи і навіть герцог – знаменитий Дюк! Достеменно відомо, що з нашим містом пов’язані імена доброго десятка графів Толстих: хто тут був проїздом, хто жив постійно.
Однак мова не про них, хоча вони варті уваги та подяки. Дійовою особою цього матеріалу є князь Євгеній Григорович Гагарін – представник знатного аристократичного роду. Більше на odessayes.com.ua.
З історії роду князів Гагаріних
Княжий рід Гагаріних бере свій початок від правителів середньовічного маєтка – міста Стародуб. Засновником роду вважається Іван Всеволодович, який був молодшим сином Всеволода Юрійовича, котрий перебував на княжому престолі у Володимирі. Від батька на спадок Іван отримав невелике містечко Стародуб-на-Клязьмі.
Один з його нащадків, князь Михайло Стародубський мав п’ятеро синів, троє з яких отримали загальне прізвисько ”Гагара”. І вже від останніх походять власне три гілки князів Гагаріних.
Серед нащадків трьох братів були воєводи, сенатори. На початку 19-го століття популярність отримав Гагарін Григорій Іванович. У червні 1797 р. його взяли на службу до Колегії Іноземних справ, звідки пізніше перевели служити перекладачем до архіву міста Москва.
У період бойових дій проти Наполеона у 1806-1807 pp. молодий дипломат складався за головнокомандувача барона Л. Л. Беннігсена. У ході переговорів з Францією, які завершилися Тільзитським миром, він перебував за князя Я. І. Лобанова-Ростовського, який представляв інтереси Росії. У жовтні того ж року Гагарін вирушив до столиці Франції на посаду посольства Російської імперії.
У квітні 1809 року був переклад на посади в міністерства в Петербург.
У 1809 році 27-річний князь Гагарін одружився з Катериною Соймоновою, донькою сенатора Петра Соймонова. У шлюбі у них народилося п’ятеро дітей. Другим за старшинством був Євгеній (1811–1886).
Добрі справи для Одеси
Своє дитинство молодий князь Євгеній провів у сонячній Італії, потім здобув пристойну освіту в приватному пансіоні Феленберга (Швейцарія). Ставши освіченою людиною, як і його батько, Євгеній вступив на службу до дипломатичного відомства. Спочатку він працював у російській дипмісії в Парижі, потім – у Баварії та столиці Австро-Угорщини. У середині 1830-х він працював чиновником в апараті Міністерства закордонних справ, був зроблений статськими радниками.
Досягнувши вигідного становища по службі, князь Євгеній у 1838 р. одружився. Його дружиною стала дочка Олександра Скарлатовича Стурдзи, сина старовинного роду бояр Молдавії. Після весілля Євгеній Григорович пішов у відставку та з дружиною Марією Олександрівною переїхав до Одеси. Тут у подружжя з’явилися на світ 5 синів та 2 дочки.
В Одесі Євген Григорович вів активну громадську діяльність. Найголовнішим її аспектом стала його турбота про Богадільню жалісливих сестер, створену з ініціативи його тестя О.С. Стурдзи. Упродовж майже тридцяти років кн. Гагарін був піклувальником цього благодійного закладу, зробивши внесок у будівництво її корпусів. У цьому допомогала княгиня Єлизавета Воронцова, дружина знаменитого генерал-губернатора М.С. Воронцова.
Як основна богадельня була підготовка кваліфікованих медичних сестер для одеських лікарень. У навчання приймалися вдови та дівчата всіх станів віком від 20 до 40 років. Сестри громад зберігали за собою право володіти власним майном, вони могли одружуватися або повернутися до батьків, які потребують догляду. Оплату за свою працю сестри не отримували, проте, перебували на повному забезпеченні. Вони отримували житло, одяг та харчування.
Відомо, що княгиня Марія Гагаріна також брала участь у житті благодійної установи, виконуючи функції піклувальниці.
Треба сказати, що в Одесі своєю присутністю відзначився ще один представник роду Гагаріних – Дмитро Іванович. В Одесі цей офіцер був інспектором Одеського карантину.
Князь проживав у будинку №1 на вулиці Ланжеронівській. Проєкт цієї будівлі був виконаний знаменитим місцевим архітектором Людвігом Оттоном. Будівництво палацу було закінчено наприкінці 1860-х років. Незабаром після введення в експлуатацію подружжя почало здавати частину особняка в оренду, зокрема для потреб канцелярії градоначальства. Коли ж генерала Гагаріна перевели на посаду градоначальника до одного з міст Криму, палац було продано.