У роки існування Союзу РСР його найвищим законодавчим органом була Верховна Рада (ВР СРСР), заснована Конституцією 1936 року. За чотири роки до цього в Українській РСР відбулася адміністративно-територіальна реформа, внаслідок якої виникла Одеська область. Цей південно-східний регіон спочатку СРСР, а потім незалежної України змінював свої межі. В різні часи його представники були у вищому органі законодавчої влади. Більше на odessayes.com.ua.

Бригадир-буряківник Дар’я Федченко

До складу першого парламенту нової форми входило кілька представників Одеської області, зокрема Дар’я Микитівна Федченко.

Народилася депутат Верховної Ради 1-го скликання наприкінці дев’ятнадцятого століття у селі Мощене, яке у 1930-х роках було у складі Одеської області. З раннього віку Дар’я Микитівна працювала на землі, а 1930-го вступила до місцевого колгоспу. 1934 року її обрали бригадиром. Як відомо, у ті роки колгоспи лише починали наповнюватися технікою, методи вирощування культур були не на дуже високому рівні. Попри це бригада Федченко змогла досягти високих урожаїв цукрових буряків, збираючи по 380 центнерів цієї культури з гектара. Внаслідок цього колгоспники обрали свою ланкову до складу Верховної Ради першого скликання.

Варто зазначити, що у 1936 році Дарія Микитівна була делегатом 8-го з’їзду Рад – попередника парламенту нового зразка. Одним із найважливіших рішень того пам’ятного з’їзду кінця 1936 року стало ухвалення нової Конституції, в чому брала участь колгоспниця Одещини. Через два роки вона представляла свій регіон вже у Верховній Раді, ставши однією із сполучних ланок у перехідному періоді становлення законодавчої влади Радянського Союзу.

У складі парламенту першого скликання були представники Одеського сільського округу, що існував у ті роки: Никифор Кальченко, Микола Кондаков. Обрання останніх було скоріше номінальним, оскільки вони обіймали відповідальні партійні посади.

Треба сказати, що Верховна Рада першого скликання проіснувала майже десять років, оскільки у роки війни з фашистами вибори не проводились.

Воїн-прикордонник, який став представником людей Любашівського району

Сільськогосподарську Одещину у парламенті країни представляли ще деякі працівники колгоспів та радгоспів. У роботі дев’ятого та десятого скликань ВР СРСР брав участь Євген Лук’янович Овчар, обраний у Любашівському районі.

Шлях цього тваринника до депутатського мандата був дуже важким та багатим на події. Працювати у сільському господарстві він розпочав у 16-річному віці, коли на Одещині почали з’являтися колгоспи. Він працював токарем у колгоспі, потім на Одеському верстатобудівному заводі. 1938 року його призвали до армії, а 1939-1940 років він брав участь у війні з Фінляндією. Після війни його залишили служити у Ленінградському військовому округу.

22 червня 1941 року на землю Євгена Овчара напали фашисти. Того ж дня він прийняв свій перший бій. У складі 33-го прикордонного загону на Ленінградському фронті старшина Овчар виявив особливу відмінність 18 серпня 1941 при відсічі атак на командний пункт загону. Того дня він пробрався до розташування противника. Його трофеями стали гармати, які він повернув проти ворога. Обслугу гармат було знищено.

Винахідливість, сміливість та військове мислення старшини було оцінено старшими начальниками. Його відправили на навчання на курси молодших лейтенантів, після чого він став командиром мінометної роти. Пройшовши всю війну, Євген Лук’янович закінчив її в районі Кенігсберга. До 1948 року він служив у Збройних Силах, демобілізувавшись, повернувся до рідних країв, до рідного колгоспу.

У 1960 році його обирають головою колгоспу, який він вивів до передових господарств. Урожаї зернових культур у нього сягали 45 центнерів з гектара; кукурудзи – до 62 центнерів; соняшника – до тридцяти. Особливо відзначилося господарство Овчара у збиранні цукрових буряків. В окремі періоди вони сягали 350 центнерів з гектара.

У роки, коли Овчар керував колгоспом, останній став мільйонером. Там було зведено палац культури, дві середні школи та інші важливі об’єкти інфраструктури.

Досягнення голови колгоспу не залишились у тіні. Напередодні 1966 року він став Героєм Соціалістичної Праці. Віддячили своєму лідерові односельці, обравши Євгена Лук’яновича депутатом Верховної Ради двох скликань.